«Мазепа» — Історична основа поеми Байрона

Джордж Байрон «Мазепа»

Історична основа поеми та романтичний міф

Особливе місце в поемній романтичній спадщині Дж. Н. Ґ. Байрона посідає твір «Мазепа», написаний 1818 р. в Італії. Створений у пору творчої зрілості поета, він водночас суттєво вирізняється від його попереднього творчого доробку, адже головний герой цього твору — не вигадана загадкова постать, а видатна історична особа. Мазепа, попри всі випробування й страждання, не впав у відчай, а став гетьманом України. Звісно, твір Байрона — не історичне відтворення реальної постаті Мазепи, а поетичне уявлення про романтичну, сильну й непереможну особистість.

Історичним джерелом поеми став IV розділ хроніки «Історія Карла ХІІ» Вольтера й романтичний міф — легенда про історію кохання Мазепи та його покарання. Вольтер характеризує Україну як «країну, що завжди прагнула свободи й наполегливо боролася за її здобуття». Поема ж Байрона — це розповідь самого героя про незвичайну пригоду його молодості та про нічний епізод у степу після битви під Полтавою.

На початку поеми Байрон подає довідку, яка свідчить, що її основою є один із епізодів хроніки Вольтера про те, як «шляхтича» Мазепу замолоду за зв’язки з жінкою польського вельможі було покарано — прив’язано до дикого коня, якого відпустили у степ. Тоді «Мазепа від страждань і з голоду трохи не вмер».

Ця подія й становить основний зміст поеми. Про неї розповідає Мазепа шведському королеві Карлу XII після поразки під Полтавою 1709 року.

Цікаво, що на розповіді Мазепи про його закоханість в юну красуню Терезу, дружину старого багатого графа-воєводи, явно позначилися взаємини самого Байрона з юною дружиною графа Гвіччіолі, яку також звали Терезою.