“Мертвецький Великдень” переказ
Невелике за змістом гумористичне оповідання з повчальним елементом.
Жили собі чоловік Нечипір та жінка Пріська. Нечипір був вихованцем батька Пріськи. Він вдався у свого батька – страшного пияка та гульвісу і часто закладав за комір. Тому все господарство трималося на плечах Пріськи.
Діялось все в переддень Великодня і в Великодній ранок. Добряче напившись, Нечипір заснув за столом – навіть вареники як слід не пережував. Вдосвіта прокинувся від церковних дзвонів – дзвонили на свято. Чоловік, хоч і не дуже протверезів, пішов у церкву, аби жінка не лаяла. Несподівано у церкві помітив Нечипір, що опинився він серед мерців. Аж протверезів од такого відкриття! Став думати-гадати як звідти вибиратись.
Раптово всі звернули на Нечипора увагу – то святий отець покликав його та й наказав ділити поміж ними вареника, що застряг у нього між зубами. Чоловік спочатку й не зрозумів чого від нього хочуть, але потім і справді знайшов у себе в зубах шматочок вареника, якого так і не дожував. Нечипір хотів якось втекти, бо розумів, що такого маленького шматочка на всіх не вистачить. А мерці вже почали сваритись і сперечатись за того вареника й обступати чоловіка з усіх боків. Почав Нечипір людей у різні групи розводити, аби порівну поділити. Намагався робити це якомога довше – чекав світанку і крику півня. За народними прикметами кукурікання півня сповіщає про початок дня і повертає усю потойбічну силу туди, звідки вона і прийшла. Аж тут півень кукурікнув і розсипалися мерці.
Прокинувся Нечипір біля церкви, а навколо нього все село зібралось. Спочатку повірили люди, бо Нечипір розказав, що як був серед мерців, то забув в церкві шапку. І справді знайшли в церкві його шапку, але потім котрийсь з сусідів нагадав, що свою шапку Нечипір забув у церкві ще вдень. Зрозуміли тоді селяни, що все це просто наснилося п’яниці.