Микола Гоголь прожив складне й водночас дивовижне життя. Майбутній письменник народився 20 березня (1 квітня) 1809 року в містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая. Згідно із сімейними переказами, Гоголі були нащадками відомого козака Остапа Гоголя, гетьмана Правобережної України наприкінці XVII століття. Батьки Миколи походили зі старовинного дворянського роду. Дід, Опанас Дем’янович, закінчив Київську духовну академію, знав шість мов, бабуся Тетяна Семенівна гарно малювала.
Батько, Василь Опанасович, був освіченою людиною, любив театр, писав п’єси.
Один рік хлопець навчався в Полтавському повітовому училищі, потім сім років — у Ніжинській гімназії вищих наук. Там він захопився театром, спробував себе як актор та режисер.
Першими літературними творами Гоголя були вірші. Водночас юнак думав про те, щоб «бути по-справжньому корисним для людства»: «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести бодай найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага». Тоді ж записав у своєму щоденнику, що найстрашнішою бідою він уважає «кривосуддя» та несправедливість.
Мріючи про літературну діяльність, дев’ятнадцятирічний Гоголь поїхав до Петербурга. Щоб забезпечити себе, він пішов на службу чиновником Департаменту наділів.
В одному із листів до матері із Петербурга Гоголь пише: «Дорога моя матінко! Ви маєте тонкий, спостережливий розум, Ви багато знаєте про звичаї і традиції малоросіян. У наступному листі я чекаю від вас опису вбрання сільського дяка, від верхнього одягу до самих чобіт».
У творчій уяві Гоголя народжувались сюжети «Вечорів на хуторі біля Диканьки» — твору, який зробив двадцятидворічного Гоголя відомим.
1835 року Гоголь влаштовується на кафедру історії у Санкт-Петербурзькому імператорському університеті, та невдовзі змушений остаточно полишити професорську, а отже, і педагогічну діяльність.
Письменника опановують релігійно-містичні настрої, і з метою душевного оновлення він вирушає до Палестини.
Гоголь знайомиться з графом О. П. Толстим і щиро товаришує з ним, а 1848 року навіть оселяється на його запрошення в московському особняку Толстих на Нікітському бульварі.
Останні роки свого життя М. В. Гоголь тяжко хворів. Деякий час він жив у Німеччині, Італії, лікувався там. Але його стражденна душа прагнула додому, на Полтавщину.
21 лютого (4 березня) 1852 року письменник помер у невимовній тузі, адже єство його роздирали мрії і плани, яким не судилося втілитися в життя. На схилі віку Микола Васильович ще більш самотній, ніж коли приїхав «вражати Петербург». Письменник не раз цитував слова з Біблії: «У великій мудрості багато смутку, і той, хто примножує свою мудрість, примножує й смуток у серці своєму».
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
