Поезія Дж. Н. Ґ. Байрона «Мій дух як ніч» належить до циклу «Єврейські мелодії». Сюжетною основою вірша є історія старозавітних царя Саула й співця Давида. За біблійною традицією, Саул — уособлення правителя, який отримав владу Божою волею, але став неугодним Господу, тому що відвернувся від Нього. Спочатку Саул навіть відмовляється від царських почестей, сам працює на власному полі, а потім перебирає на себе дедалі більше владних повноважень і навіть припиняє визнавати божественну волю. Бог, відступившись від Саула, виявляє прихильність до юного пастуха Давида, гарного світловолосого юнака. Саул наближає хлопця до себе. його душу мордує злий дух, якого можуть відігнати лише чарівні звуки Давидової арфи. За біблійною легендою, саме Давида вважають автором Книги псалмів («Псалми Давидові») — гімнів, звернених до Господа, тож його слово й пісню чує Бог. Юний поет потоваришував із сином Саула й одружився з його донькою. Перемоги на полі бою зробили співця надзвичайно популярним у народі. І тоді Саул задумав убити юнака, навіть не підозрюючи, що загине сам, а Давид після його смерті стане царем.
Вірш Байрона — це звертання-монолог Саула до Давида. його душа знемагає від неймовірного страждання: «.його дух, як ніч»; а серце ледь не розірветься через муки, адже вщерть наповнене тяжкими образами. І ніщо не може втішити царя, окрім божественних звуків арфи, адже вона в руках співця, чиї пісні любі Господу. Чого прагне Саул — веселощів, задоволення чи ще більшої влади?
Ні, він хоче переконатися, що його душа жива, не скам’яніла, адже він ще здатен чути «арфи глас». Він прагне, щоб божественна пісня розбудила в серці надію, щоб сльози полилися з його очей.
Жодного натяку на конкретну особу чи якісь історичні реалії у вірші немає. Перед нами постає скорботний образ особистості, яка мужньо переносить неймовірні муки, прагнучи певного просвітлення, що їй може дати музика (мистецтво). З тексту вірша нам невідомо, від чого страждає ліричний герой, чому в нього на душі так важко. Це певне абстрагування від біблійної історії перетворило вірш на образ-алегорію стражденної душі, що прагне спокою й умиротворення, але вже ніде не може його знайти. Душу ліричного героя може врятувати лише мистецтво. Але риторичне питання наприкінці твору залишається без чіткої відповіді: «Як не поможе спів, воно [серце] од мук тяжких порветься враз!»
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
