Мотиви «світової скорботи» в ліриці М. Ю. Лермонтова
Художня самобутність лірики М. Ю. Лермонтова полягає в тому, що це «поезія думки», сповнена філософських роздумів про людину, суспільство, природу, буття. Для творів поета характерний глибокий психологізм, схильність до аналізу (навіть самоаналізу), прагнення збагнути місце людини в суспільстві, сповідальний характер лірики, трагічний пафос поезії.
Болісні переживання самотності, відчуття безплідності існування, мертва нудьга, пекуча й беззмінна, «як пломінь», печаль — ось основні риси ліричного героя М. Ю. Лермонтова. Поет зумів передати атмосферу свого часу, настрої своїх сучасників.
Улюбленими прийомами Лермонтова є контраст, антитеза (герой — юрба, життя — смерть, воля — неволя, духовне — нице), елементи сатири, іронії, сарказму та ін.
Провідний мотив лірики Лермонтова — це мотив самотності, «світової скорботи», на яку приречена людина, поєднаний із мотивом свободи. Доволі виразно це звучить у віршах «І нудно і сумно.» (1840) і «На дорогу йду я в самотині.» (1841).