Національний рух на Лівобережній Україні 19 ст.

Коротко та головне про Національний рух на Лівобережній Україні у 2-й пол. XIX ст. ЗНО

 

На тлі ліберальних реформ 60-70-х рр. XIX ст. відбулася певна активізація національного руху на Наддніпрянщині, в якому все ще переважала культурно-освітня течія. Її представниками ста­ли українофіли, або хлопомани.

Українофіли об’єднувалися у громади. Перша громада була заснована у Санкт-Петербурзі (1859). Біля її вито­ків стояли колишні учасники Кирило-Мефодіївського братства – В. Білозерський, П. Куліш, М. Костомаров. В Україні найбільш впливовою була київська громада, навколо якої згуртувалися викладачі та студенти Київ­ського університету. Спільником цієї громади вважався В. Антонович (1834-1908). Серед її членів було чимало видатних діячів української культури: О. Русов, М. Лисенко, І. Нечуй-Левицький, О. Чубинський та інші.

Громадівці опікувалися діяльністю недільних шкіл, сприяли поширенню історичних знань і творів українських письменників. Черговий спалах польського на­ціонально-визвольного руху (1863) призвів і до репре­сій у бік українського руху. Почалися обшуки, арешти, закриття недільних шкіл. Остаточно підірвав громадівський рух циркуляр царського міністра П. Валуєва. Він передбачав скорочення видання книг, українською мовою дозволялося видавати лише художню літерату­ру, публікації наукового, релігійного та педагогічного характеру заборонялися. Українська мова повністю ви­лучалася з навчального процесу.

Відновлення культурно-просвітницької діяльності гро­мад відбулося тільки на поч. 1870-х рр. На той час «старі» громадівці мали тільки одну організацію – Київську. Її безсумнівним лідером був М. Драгоманов (1841-1895), який виступав за широку автономію для України та перетворення Російської імперії на держа­ву з федеративним устроєм. «Молоді» громадівці (І. Лучицький, О. Кістяківський, Г. Галаган) групувалися навколо Південно-Західного відділення Російського ге­ографічного товариства (1873).

На нове пожвавлення громадівського руху царат відпо­вів Емським актом, що звів нанівець можливості для легальної культурно-освітньої діяльності представни­ків національного руху.

У 1870-ті рр. відбулася радикалізація поглядів частини дворянської та різночинської інтелігенції. Вони склали основу народницького руху, найбільш радикальні пред­ставники якого у 1881 р. вчинили вдалий замах на ім­ператора Олександра (Александра) II. Набирає сили робітничий рух, всередині якого неабиякою популяр­ністю користувалися ідеї марксизму (з 1875 р. у Одесі діяв «Південноросійський союз робітників»).

Протягом 1880-х рр. більшість учасників громадівсько­го руху емігрували за кордон. Ті, що залишилися, зде­більшого групувалися навколо історико-етнографічного журналу «Киевская старизна» (1882-1906).

В умовах кризи громадівського руху нове дихання роз­витку національного руху надало «Братство тарасівців» (1891-1893), створене студентами Харківського універ­ситету (М. Махновський, І. Липа, Б. Грінченко). «Тарасівці» критикували громади за аполітичність. Натомість вони хотіли створити розгалужену таємну організацію, яка мала боротися за єдність українських земель та їх повну автономію.

Дати

1859 р. – створення першої громади у Петербурзі.

1863 р. – Валуєвський циркуляр.

1876 р. – Емський акт.

Запам’ятайте

Громадівський рух – сукупність культурно-освітніх орга­нізацій, що діяли у 60-70-х рр. XIX ст. та мали на меті під­тримку народної освіти, дотримання свободи літературного слова, поширення національної ідеї, формування національ­ної свідомості.

«Основа» – перше українське періодичне суспільно-політич­не і літературно-мистецьке видання у Російській імперії. Жур­нал видавався у Петербурзі (січень 1861 – вересень 1862 р.).

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: