«Нова драма» у літературі
Літературний напрям, різниця між «Старою драмою та «Новою»
Драматургія останньої третини ХІХ ст. вирізняється пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. Так з’являється «нова драма».
Кожен із представників «нової драматургії» — Г. Ібсен, Дж. Б. Шоу, А. Чехов, М. Метерлінк, Ю. А. Стріндберг, Г. Гауптман, В. Винниченко та інші — безумовно, йшов власними шляхами. Підхід митців до театральної естетики та поетики значно різнився. Але існувала одна спільна ознака: усі вони намагалися створити проблемний театр, який би максимально наближався до сучасного читача й відповідав новим викликам життя.
Таблиця порівняння «Нова драма» та «Стара драма»
| «Стара драма» | Об’єкт порівняння | «Нова драма» |
Події в житті персонажа | Трагедія | Життя особистості в суспільстві |
Людина в незвичайних ситуаціях | Предметзображення | Людина сама створює певну складну ситуації |
Відбувається зовнішній конфлікт між окремими особистостями | Центр уваги | Внутрішні, глибинні суперечності самої дійсності, зіткнення ідей, протиріч у душі й думках однієї людини |
Через особисті якості людини | Драматичнийконфлікт | Через ідеали людини |
Трагедія, комедія, драма | Жанр | Трагікомедія («драма ідей», інтелектуальна, аналітична драма) |
Узагальнений тип людини | Головний герой | Людина середнього класу, незвичайна особистість |
Головні та другорядні, позитивні й негативні | Решта героїв | Виступають у творі то головними, то другорядними, характери неоднозначні, сповнені суперечностей |
Порушує реальні проблеми, повчає, робить висновки | Автор | Відтворює духовні пошуки, терзання. Не дає однозначних відповідей |
Спостерігає, отримує враження | Читач, глядач | Переживає разом із героями, дискутує з ними та про них |
Має зрозуміле, чітке та очікуване завершення, розв’язку | Фінал твору | Відкритий, незавершений, спонукає до дискусій, роздумів |
«Нова драма» поставила в центрі уваги особистість, але не в її соціальних зв’язках, а в площині духовності, індивідуальних переживань і відчуттів загальної атмосфери епохи на зламі століть. Драматурги прагнули розкрити «трагедію життя», а не «трагедію в житті», закликали до осмислення глибинної сутності дійсності, пошуку гармонії. Театр стає «інтелектуальним», «дискусійним». На перший план виходить внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія. У «новій драмі» вже можна помітити ознаки модернізму — символізм, імпресіонізм, неоромантизм тощо.
Засновником «нової драми» вважають норвежця Генріка Ібсена. Його ідеї підхопили німецький драматург Ґ. Гауптман, англійський — Дж. Б. Шоу, шведський — Ю. А. Стріндберґ, бельгійський — М. Метерлінк, французький — Е. Золя, російський — А. Чехов, український — В. Винниченко та ін.
Новими й не зовсім звичними на сценах театрів були картини повсякденного життя, побуту банкірів, комерсантів, адвокатів і навіть робітників, злидарів. Чи не вперше почали порушувати жіноче питання, проблему ґендерної рівності. У п’єсах стало більше критичного, викривального пафосу.
Було навіть переосмислено природу драматичного жанру. У житті часто сумне поєднується із комічним і навпаки, тому розвивається новий жанр трагікомедії. Замість «любовних трикутників», таємниць, кримінальних злочинів, тобто «зовнішньої інтриги» драматурги вирішили звертатися до показу ідейних конфліктів (Б. Шоу), внутрішньої прихованої інтриги (М. Метерлінк), складної гри підтекстів (А. Чехов).
Герої «нової драми» вирізняються суперечливими характерами, часто навіть складно визначити, хто з них головний, а хто — другорядний, у кого переважають позитивні риси, а в кого — негативні. Інколи вони протягом твору виступають то головними, то другорядними. Персонажі розмовляють сучасною літературною мовою, використовують просторічну лексику, чим наближаються до глядача (читача). П’єси вже не мають зрозумілого, завершеного закінчення — його доводиться додумувати самому читачеві чи глядачеві. Виникнення «нової драми» завдяки широкому резонансові суттєво вплинуло на гуманізацію всього суспільства.