Образ Гамлета як носія ренесансних ідеалів

Образ Гамлета як носія ренесансних ідеалів у трагедії Вільяма Шекспіра

План відповіді:

1. Риси людини-гуманіста у Гамлета.
2. Душевні страждання Гамлета і переоцінка цінностей.
3. Усвідомлення необхідності боротьби зі злом. Звернення у майбутнє.

Ідеал людини Ренесансу — людина-гуманіст. Шекспірівський Гамлет — породження епохи Відродження. Він має і геніальність, і помилку гуманістів. Та Гамлет перш за все людина. Коли Гораціо, згадуючи батька Гамлета, говорить, що у всьому він був королем, Гамлет заперечує, стверджуючи, що він був людиною якої більше не зустріти. І самого Гораціо, відкинувши всі умовності світу, Гамлет обрав у друзі, побачивши в ньому справжнього друга.

Головні духовні якості Гамлета це широта розуму, спостережливість, мистецтво передбачення, скромність та простоту, добре ставлення до людей, прагнення до правди, бажання щастя для оточуючих. Він повний віри в найвищі гуманістичні ідеали, віри в людину. У ньому немає нічого егоїстичного, ніяких проявів аристократичної пихи. Він усюди говорить про себе «я», а не «ми», як це було заведено для царських осіб.

Для Гамлета нічого не значать високі звання, чини, почесті — для нього це зовнішня оболонка людини, за якою майже завжди прихована якась випадковість.

Гамлет виховувався у стінах Віттенберзького університету не випадково. У XVI ст. це був один із центрів гуманізму, тому Шекспір і зробив Гамлета студентом цього закладу. Він з’явився перед читачем саме тоді, коли в його душі відбувається злам. Смерть батька не тільки занурює Гамлета в горе, але й міняє його ставлення до життя. Цю смерть він сприймає як загальне порушення гармонії життя. А шлюб матері з Клавдієм, ницість якого Гамлету давно відома, завдає удару вірі принца в людину. Переоцінка цінностей завершується в його душі, коли він дізнається про справжню причину смерті батька.

Принц починає бачити розлад між мрією і дійсністю. Гамлет мислить загальними категоріями й занепокоєний не власною долею, а долею всієї держави, всього людства. Про це свідчать його монологи, а особливо монолог «Бути чи не бути». Гамлет згадує про біди та нещастя, що супроводжують життя людей. При цьому він має на увазі страждання простого народу, тому що саме простим людям суджено нести всі «приниження віку», насмішки, неправду, нескорий суд.

Усвідомивши недосконалість світу, що є для нього тюрмою, він розуміє необхідність боротьби зі злом. Але відчуває власне безсилля і не знає, як боротися зі злом. Звідси всі його сумніви та вагання. Та вони не свідчать про слабкість його волі. Гамлет бореться проти власної слабкості, що заважає йому діяти. Внутрішній розлад із собою виникає в ньому від усвідомлення що він не може розв’язати власного конфлікту із суспільством. Гамлет випередив свій вік. Його мрія про високі й чисті відносини між людьми не може реалізуватись у світі Клавдіїв та Полоніїв. Він переживає подвійний конфлікт у боротьбі зі світом і з самим собою. І все ж таки Гамлет не упокорюється, він відкидає вихід в небуття, продовжує боротьбу і перед смертю звертається до майбутнього.