Образ Гобсека, засоби його створення

Багатогранність образу Гобсека,

засоби його створення у творі Оноре де Бальзака «Гобсека»

 

Образ скнари — це мандрівний образ у світовій літературі (Шейлок у Шекспіра, скнара в Мольєра, скупий лицар у Пушкіна та ін.).

Започаткував цю традицію Мольєр. його Гарпаґон понад усе боїться втратити скриньку з грошима. Заради неї він здатен пожертвувати навіть щастям дітей. Ебінізер Скрудж із «Різдвяної пісні у прозі» Ч. Діккенса найбільше не любить Різдва, бо воно вимагає багато витрат. Найбільше вражає образ Плюшкіна з поеми Гоголя «Мертві душі». Через скупість він настільки втратив людську подобу, що навіть Гоголь вигукує: «І до якої ницості, дріб’язковості, гидоти могла зійти людина! Могла так змінитися!». До образу скупого звертався й український драматург І. Карпенко-Карий (п’єса «Хазяїн») та інші.

Уже в десять років мати прилаштувала Жана Естера ван Ґобсека юнгою на корабель, і він відплив у голландські володіння в Ост-Індії, де й мандрував протягом двадцяти років. «І зморшки на його жовтуватому чолі зберігали таємниці страшних випробувань, раптових кошмарів, несподіваних подій, романтичних невдач, безмежних утіх, перенесений голод, розтоптане кохання, набуте, втрачене і знов набуте багатство, безліч смертельних небезпек, коли життя, що висіло на волосинці, рятували рішучими і жорстокими заходами».

Він стає багатим, дуже багатим. Та йому нічого не далося задарма.

Ґобсек знайшов свою мету — золото, єдину для себе можливість вивищитися над людьми, тримати їх у покорі. Але він втратив людяність, милосердя, віру в загальнолюдські цінності, адже до цього ще з дитинства та юності його підштовхували життєві обставини.

Ґобсек — лихвар, посвячений у таємниці людських стосунків. У нього в руках надійний важіль людських доль, ім’я якому — гроші. Неупереджено й правдиво зображує Бальзак головного героя повісті: «Усе в житті лихваря здавалося настільки впорядкованим, ніби його хтось завів, наче якийсь механізм. У нього, здавалося, й емоцій не було». Життя його минало безшумно, немов «сипався цівкою пісок у старовинному пісочному годиннику». Часом його жертви обурювалися, кричали, але потім наставала тиша, «як буває на кухні, коли заріжуть качку».

У цій людині «живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота і вивищена». «Але якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, то він буде їхнім опікуном»,— говорить Дервіль.

Основною рисою Ґобсека була скнарість. Жив він скромно, не бажаючи, аби хто-небудь здогадався про його статки. Якось із кишені його жилетки випала золота монета, а коли її спробували повернути власникові, Ґобсек відмовився. Він сказав, що то не його, звідки в нього, людини бідної, такі кошти.

Хтось із сучасників Бальзака сказав, що автора «Ґобсека» та інших його безсмертних творів не завадило б уважно читати в усіх комерційних училищах. Із творів Бальзака можна багато про що дізнатися, зокрема про закони кредиту, купівлі і продажу, про юридичну правомірність угод та ще про багато інших тонкощів ведення бізнесу.

«Це була людина-автомат, яку щодня накручували»,— пише про нього Бальзак.

Отже, він розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнішою за розум. Влада золота, про яку лихвар стільки говорив, робить своєю жертвою і його самого.

Бальзаківський Ґобсек — не зовсім типовий лихвар. його особливість полягає в тому, що він скнара-філософ. Система поглядів Ґобсека на життя формувалася поступово. Він пройшов довгий шлях і багато пережив, перш ніж упевнився, що «всюди йде боротьба між багатими й бідними». «У мене принципи змінювались відповідно до обставин, доводилося змінювати їх і залежно від географічних широт»,— зізнається Ґобсек Дервілю. Через важкий життєвий досвід він дійшов сумних висновків, виробив систему поглядів, які вже не змінювались. Важливе місце в цій системі посідає «інстинкт самозбереження», «особистий інтерес», а з усіх земних благ тільки одне, на його думку, варте того, щоб людина його домагалася,— це золото, у якому «сконцентровані всі сили людства». І золото для нього — це передусім влада, воно є її символом: «Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною найменшої влади». Оповідь Ґобсека характеризує його як аналітика і психолога, який знає життя, розуміє людську природу. Проте ставлення автора до свого героя неоднозначне: захоплення, передане через сприйняття Дервіля, змінюється осудом.

Образ Ґобсека майстерно змальований. У його портреті не випадково домінують кольори благородних металів: «місячний лик», «жовтувата блідість, що нагадує колір срібла, з якого злетіла позолота», риси його обличчя «здавались відлитими з бронзи», а очі були «жовтими». Довершує портретну характеристику згадка про те, що, добуваючи гроші, він бігав сам «по всьому Парижу на тонких, сухорлявих, як у оленя, ногах». Кожна деталь цього яскравого портрета свідчить про характер героя.

Монолог Ґобсека — це гімн золоту. І не випадково в ньому звучать патетичні ноти: «У мене погляд, як у Господа Бога: я читаю в серцях…» Але водночас відчуваються і цинічні думки: «Я достатньо багатий, щоб купувати совість людську.», «Що таке життя, як не машина, яку рухають гроші?».

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: