«Ода до радості» Фрідріха Шиллера
Твір, що відомий як гімн Євросоюзу
Поет багато розмірковує над сенсом людського буття. На думку Шиллера, цивілізація мала для життя людини не тільки позитивні наслідки (наука, техніка, удосконалені закони), а й негативні. А найстрашнішим було те, що людина втрачала кращі моральні риси (простоту, щирість, сердечність, віру). Вона ставала надто раціональною.
Шиллер уважав, що повернути людину на правильний шлях зможе мистецтво. Ось чому він говорив: «Краса мусить спрямувати людей на шлях істини».
«Ода до радості» (нім. Ode an die Freude), у якій звеличено єдність усіх людей, написана 1785 року для дрезденської масонської ложі. Незважаючи на популярність вірша, сам Шиллер негативно відгукувався про нього, відзначаючи, що ода «далека від реальності».
Згодом текст оди, зокрема ключове слово в ній, було змінено. У первинному варіанті автор використав поняття «свобода», а не «радість», однак незабаром Шиллер замінив його заради того, щоб відокремитися від політики. Найбільшої популярності вірш здобув після того, як Людвіґ ван Бетховен поклав його на музику та увів до складу завершальної частини знаменитої Дев’ятої симфонії.
Спершу «Ода до радості» зажила слави як гімн ФРН, потім — як гімн Ради Європи, пізніше — як гімн ЄЕС, а з 1993 року стала відома як гімн Європейської Співдружності.
Пригадайте: ода — це урочиста пісня на честь якоїсь важливої події чи визначної особи. Тут письменник звертається до почуття, емоції — радості — як уособлення щастя людини. Називає її «гарною іскрою Божою», «царицею гожею». Матінка-земля, природа дають усе для її радості. Саме ця радість буття рухає світовий прогрес («Радість — всесвіту пружина»), живить творчість душі («Радість — творчості душа»). Якщо ти успішний учений — тебе «радість усміхом віта» й «до чеснот проводить радо, / хоч тропа до них крута». І радість тут — уособлення оптимізму, віри у світло розуму, «кращий світ». Поет називає й можливі конкретні причини «не радості» — «горе й злидні», «відомста», «погрози», «сльози», «каяття», навіть згадує «книги борговії». Він закликає до «всепрощення ворогам», загального примирення, стати дружною сім’єю. Поет переконаний, що це пом’якшить серця жорстоких, додасть духу «кволим». Останні строфи «Оди до радості» — своєрідний маніфест того, хто знає шлях до цього почуття та його високу ціну:
Будь твердим в лиху годину,
Поміч скривдженим давай,
Всюди правду знай єдину,
Зроду клятви не ламай…
<…>
Хор
Станьмо дружною сім’єю,
Жити правдою й добром
Присягнімо.
(Переклад М. Лукаша)
«Ода до радості» має космічну, планетарну, всеохопну спрямованість, звертається до «міліонів» і так само дістає відгук у серцях мільйонів.