Особливості ренесансного сприйняття кохання в сонетах Шекспіра

Ренесансне сприйняття кохання в сонетах

Вільяма Шекспіра

(на прикладі прочитаних творів)

План відповіді:

1. Особливості ліричних сонетів Шекспіра.
2. Шекспірівський образ кохання — «смаглява леді».
3. Кохання — радість і страждання, щастя і натхнення.

Сонети Шекспіра належать до видатних зразків ліричної поезії епохи Відродження. В них звучать теми кохання, дружби, роздуми про життя, про мистецтво.

Особливість, що відрізняє сонети Шекспіра, — це передача найпотаємніших переживань людини у незвичайних образах. І досі вчені сперечаються, кому ж присвячені сонети Шекспіра, хто були прототипами шекспірівських сонетів?

Усі сонети Шекспіра поділяються на три групи:

• сонети, присвячені другові;
• сонети, присвячені коханій, «смаглявій леді»;
• сонети, в яких оспівується радість і краса кохання.

Всього залишилося 154 сонети Шекспіра, 28 з них присвячені коханій, смаглявій чорноволосій леді. Серед можливих прототипів «смаглявої леді» називають доньку придворного музиканта Емілію, придворну даму королеви Єлизавети Мері Фіттон та інших жінок. Але розшук коханої Шекспіра — справа безплідна, оскільки він писав не про якусь реальну жінку, а створював сам образ кохання, яке пережив. Не так важливо, кому присвячував сонети Шекспір, головне, що він розкрив усе багатство й розмаїття проявів кохання, показав невмирущість цього почуття. В сонетах перед нами постає образ смаглявої чорноволосої жінки, привабливої і дотепної, співчутливої до чужої біди, але непостійної.

Свої сонети, присвячені дамі, Шекспір будує за принципом контрасту і полеміки з любовною лірикою, що вже існує. Якщо в сонетах ангелоподібна красуня горда та недоступна, то Шекспір прагне намалювати живу жінку. Вона — смаглява леді, не дуже вродлива, але для поета, закоханого в неї, здається найгарнішою. У своїх вчинках вона непослідовна і підкоряється тільки голосу пристрасті. У 130-му сонеті Шекспір сміливо протиставляє образ своє коханої шаблонному поетичному портрету красуні. Він описує її як земну звичайну жінку: очі в неї на зорі не схожі, і вуста в неї не коралові, і по землі вона ступає не як богиня, а як звичайна жінка. Попри це, він називає кохану «моя цариця» і каже, що іншої кращої за неї, знайти не можна.

Якщо перший цикл сонетів можна вважати гімном на честь дружби, то в другому циклі — не тільки оспівування кохання, але й трагічне зіткнення кохання і дружби. «Смаглява леді» зрадила поетові з його другом. Поет віддає другу свою кохану, попри те, що жорстоко страждає.

В сонетах Шекспіра звучить скорбота про те, що все земне невічне, тлінне. Ілюзія потойбічного блаженства чума Шекспіру, людське безсмертя він бачить у славі і в нащадках. Він радить своєму другові одружитися, щоб бачити свою молодість відродженою в дітях.

Кохання, за Шекспіром, приносить не тільки радість, але й страждання. Кохання — те, що робить людину щасливою і дає натхнення. Може тому в сонеті № 29 поет пише:

Я промінять ніколи б не хотів

Твою любов на владу королів.

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов.

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов

Любов — над бурі зведений маяк

Що кораблям шле промені надії.

Це — зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов — не блазень у руках часу.

Що тне серпом своїм троянди свіжі

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня — я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

(Переклад Д. Паламарчука)