Коротко та головне про Остаточну ліквідацію української автономії у 2-й пол. XVIII ст. ЗНО
За часів правління Єлизавети Петрівни (1741-1762) відбулося тимчасове послаблення імперського тиску на українські землі. У 1750 р. навіть було обрано гетьмана — Кирила Розумовського, який був молодший братом фаворита імператриці Олексія. Ці події відомі, як «золота осінь української автономії». К. Розумовський провів судову реформу, модернізацію козацького війська, було відновлено Батурин. Однак гетьман не користувався підтримкою народу, де його сприймали швидше як царського намісника, а не виразника їх інтересів. Невдоволення гетьманом посилилось і через низку непопулярних кроків: у 1754 р. було ліквідовано митні кордони з Росією, що завдало шкоди місцевим виробникам, а у 1761 р. відбулося переведення Києва під пряме імперське управління, тоді ж селянам остаточно заборонялися всі переходи без письмової згоди панів.
Прихід до влади Катерини II (1762) прискорив ліквідацію української автономії. Імператриця не підтримала ініціативи К. Розумовського стосовно спадковості влади гетьмана, натомість інститут гетьманства взагалі було скасовано, а владу передано II Малоросійській колегії, що розпочала послідовну уніфікацію та русифікацію українських земель.
Перемога Росії у черговій війні з Туреччиною та підписання вигідного для Петербурга Кючук-Кайнарджійського мирного договору (1774), що дозволив включити до складу Російської імперії території у межиріччі Дніпра та Південного Бугу, а згодом і приєднати Крим (1783), зробило непотрібним існування Запорізької Січі. За наказом Катерини II вона була знищена у 1775 р. Козацьке військо було розформоване, більшість рядових козаків закріпачено, декого переведено до Дунаю, де було засновано Задунайську Січ. Частину старшини інкорпоровано до російської армії, решту, зокрема і останнього кошового отамана П. Калнишевського, відправлено у заслання.
У 1781 р. було ліквідовано полковий територіально-адміністративний поділ Лівобережної України. Полки і сотні замінили намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Невдовзі з’явився імперський указ про Закріпачення селян Лівобережної України та Слобожанщини. Паралельно з тиском на низи суспільства імператриця зробила кілька кроків на шляху прискорення асиміляційних процесів серед української знаті. З цією метою у 1785 р. була видана «Жалувана грамота дворянству», яка зрівнювала у правах з російськими дворянами місцеву еліту та звільняла її від проходження військової служби.
У 1796 р. відбулася чергова адміністративно-територіальна реформа, що передбачала утворення на території колишньої Гетьманщини Малоросійської, Новоросійської, Київської, Подільської та Волинської губерній. Нова система управління зробила зайвим існування Малоросійської колегії, яка згодом була ліквідована. Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі, що входили до складу Російської імперії, були позбавлені будь-яких ознак автономії.
Дати
1764 р. – остаточна ліквідація гетьманського управління.
1765 р. – розформування Слобідських полків та утворення Слобідсько-Української губернії.
1775 р. – зруйнування Запорізької Січі.
1783 р. – закріпачення селян Лівобережжя та Слобожанщини.
Запам’ятайте
Петро Калнишевський (1691-1803) – останній кошовий отаман Запорізької Січі (1765-1775). Послідовно захищав права і вольності запорожців від зазіхань з Петербургу. Посилював свою владу шляхом обмеження прав старшини та козацької ради. Після розгрому Запорізької Січі опинився у засланні на Соловках, де провів у казематах 25 років.