Остаточна ліквідація української автономії 18 ст.

Коротко та головне про Остаточну ліквідацію української автономії у 2-й пол. XVIII ст. ЗНО

 

За часів правління Єлизавети Петрівни (1741-1762) відбулося тимчасове послаблення імпер­ського тиску на українські землі. У 1750 р. навіть було обрано гетьмана — Кирила Розумовського, який був молодший братом фаворита імператри­ці Олексія. Ці події відомі, як «золота осінь укра­їнської автономії». К. Розумовський провів судову реформу, модернізацію козацького війська, було відновлено Батурин. Однак гетьман не користу­вався підтримкою народу, де його сприймали швидше як царського намісника, а не виразни­ка їх інтересів. Невдоволення гетьманом посили­лось і через низку непопулярних кроків: у 1754 р. було ліквідовано митні кордони з Росією, що зав­дало шкоди місцевим виробникам, а у 1761 р. відбулося переведення Києва під пряме імпер­ське управління, тоді ж селянам остаточно заборонялися всі переходи без письмової згоди панів.

Прихід до влади Катерини II (1762) прискорив лікві­дацію української автономії. Імператриця не підтри­мала ініціативи К. Розумовського стосовно спадковості влади гетьмана, натомість інститут гетьманства взага­лі було скасовано, а владу передано II Малоросійській колегії, що розпочала послідовну уніфікацію та руси­фікацію українських земель.

Перемога Росії у черговій війні з Туреччиною та підпи­сання вигідного для Петербурга Кючук-Кайнарджійського мирного договору (1774), що дозволив включи­ти до складу Російської імперії території у межиріччі Дніпра та Південного Бугу, а згодом і приєднати Крим (1783), зробило непотрібним існування Запорізької Січі. За наказом Катерини II вона була знищена у 1775 р. Козацьке військо було розформоване, більшість рядо­вих козаків закріпачено, декого переведено до Дунаю, де було засновано Задунайську Січ. Частину старши­ни інкорпоровано до російської армії, решту, зокрема і останнього кошового отамана П. Калнишевського, відправлено у заслання.

У 1781 р. було ліквідовано полковий територіально-адміністративний поділ Лівобережної України. Полки і сотні замінили намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Невдовзі з’явився імперський указ про Закріпачення селян Лівобережної України та Слобожанщини. Паралельно з тиском на низи су­спільства імператриця зробила кілька кроків на шляху прискорення асиміляційних процесів серед української знаті. З цією метою у 1785 р. була видана «Жалувана грамота дворянству», яка зрівнювала у правах з росій­ськими дворянами місцеву еліту та звільняла її від про­ходження військової служби.

У 1796 р. відбулася чергова адміністративно-територіальна реформа, що передбачала утворення на терито­рії колишньої Гетьманщини Малоросійської, Новоросійської, Київської, Подільської та Волинської губерній. Нова система управління зробила зайвим існування Малоросійської колегії, яка згодом була ліквідована. Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі, що входили до складу Російської імперії, були позбавлені будь-яких ознак автономії.

Дати

1764 р. – остаточна ліквідація гетьманського управління.

1765 р. – розформування Слобідських полків та утворення Слобідсько-Української губернії.

1775 р. – зруйнування Запорізької Січі.

1783 р. – закріпачення селян Лівобережжя та Слобожанщини.

Запам’ятайте

Петро Калнишевський (1691-1803) – останній кошовий отаман Запорізької Січі (1765-1775). Послідовно захищав права і вольності запорожців від зазіхань з Петербургу. Посилював свою владу шляхом обмеження прав старшини та козацької ради. Після розгрому Запорізької Січі опинив­ся у засланні на Соловках, де провів у казематах 25 років.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: