Вірш «Зимова ніч» Бориса Пастернака — один з кращих і найвідоміших його творів.
Віршовий розмір «Зимова ніч» – ямб
Художні засоби «Зимова ніч»
- метафори (жар спокуси, слізьми із нічника),
- уособлення (зліталися тіні, Ліпила віхола на склі),
- епітети (Хуртеча біла, сніжна, сива імла),
- рефреном («Свіча горіла на столі. Свіча горіла.»).
- повтори («мело, мело …»)
- інверсія (свічка горіла, сніжинки линули, лягали тіні).
- алітерація звуків «м», «л», «з», «в» та асонанс «е».
Він розпочинається гіперболою: «мело, мело по всій землі». Це одразу змушує поринути у двобій стихій — сніжної заметілі і свічі. Вони протиставлені почуттям ліричного героя. Свіча для нього — символ добра і любові, символ незнищенності світу. Адже картина, намальована поетом, не тільки виразна, а й дуже емоційна:
Ліпила віхола на склі Круги і стріли. Свіча горіла на столі. Свіча горіла.
Метафора змальовує зовнішню стихію і світло свічі як символ прихистку, який дає її світло серед суцільної нічної заметілі. Це підтверджують і звукові образи: алітерації перших рядків — «л-п-л-в-х-л-скл», «кр-стр» ніби передають звуки за вікном. Немов хтось з силою жбурляє об скло снігом. А на противагу заметілі тихі і впевнені звуки потріскування свічки: алітерації «св-ч-р-л-св-ч-р-л». Картина виразно підтверджується асонансами. Якщо у перших рядках наголошені «и-і» переважають, то у наступних, ніби сперечаючись, втручається алітерація наголошеного «а». Музичність вірша зачаровує, ніби це й справді дивна музика цієї заметільної ночі, а може, й цілого життя. Адже у вірші йдеться про життя, де:
Схрестились рук і ніг вузли, Схрестились долі. І все зливалося в імлі У сиво-білій.
Таким чином, аналізуючи вірш Б. Пастернака «Зимова ніч», можна дійти висновків про певні характерні особливості його поезії загалом. Вона насичена метафорами, образи й предмети ніби взаємоприникають одні в одні, бо вони — частина світу. Поезія Б. Пастернака на диво музична й мальовнича завдяки гармонії звуку, кольору, образу й передусім таланту автора.