Еліза Дуліттл, квіткарка. Шоу описує її наступним чином. Її ніяк не можна назвати привабливою. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній чорний солом’яний капелюх, сильно постраждалий на своєму віку від лондонського пилу і кіптяви і навряд чи знайомий зі щіткою. Волосся її якогось мишачого кольору, що не зустрічається в природі: тут явно необхідні вода і мило. Поруділе чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить до колін; з-під нього видно коричневу спідницю і полотняний фартух. Башмаки, видно, також знали кращі дні. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд з дамами рішуче здається замазурую. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста.
У ході п’єси Еліза перетворюється. Хіггінс навчає її великосвітської вимови, у Пікерінга, бездоганного джентльмена, вона запозичує світські манери. Одночасно, і несподівано для Хіггінса, вона набуває почуття власної гідності. «Роль ця стала улюбленою жіночою роллю в театрі і прославила багатьох актрис».
Генрі Хіггінс, професор фонетики. Заробляє на життя, навчаючи розбагатілих вискочок аристократичній вимові, завдяки чому вони розраховують увійти в світське суспільство. Характеристика автора: Міцний, повнокровний, завидного здоров’я чоловік років сорока або близько того; на ньому чорний сюртук, які носять адвокати і лікарі, крохмальний комірець і чорний шовковий галстук. Він належить до енергійно типу людей науки, які з живим і навіть пристрасним інтересом ставляться до всього, що може стати предметом наукового дослідження, і цілком байдужі до речей, що стосуються особисто їх або оточуючих, у тому числі до чужих почуттів. По суті, незважаючи на свій вік і комплекцію, він дуже схожий на невгамовну дитину, шумно і стрімко реагує на все, що привертає його увагу, і, як дитина, потребує постійного нагляду, щоб випадково не накоїти лиха. Добродушна буркотливість, властива йому, коли він у доброму гуморі, змінюється бурхливими спалахами гніву, як тільки що-небудь не по ньому; але він настільки щирий і так далекий від злісних спонукань, що викликає симпатію навіть тоді, коли явно не правий.
Пікерінг, полковник, «приємний тип старого армійця». Зразковий джентльмен. Еліза наприкінці п’єси зізнається йому, що саме чемність Пікерінга відіграла вирішальну роль у її перетворенні:
Знаєте, коли по-справжньому почалося моє виховання? .. У той день, коли я вперше прийшла на Уімпол-стріт і ви назвали мене міс Дуліттл. З цієї хвилини я почала поважати себе … Ви розмовляли зі мною стоячи, знімали переді мною капелюх, пропускали мене в дверях … Різниця між леді і квіткаркою полягає не тільки в умінні одягатися і правильно говорити – цьому можна навчити, і навіть не в манері поводитися , а в тому, як поводяться з ними оточуючі.
Місіс Хіггінс, мати професора.
Місіс Пірс, економка Хіггінса.
Альфред Дуліттл, батько Елізи. Літній, але ще дуже кремезний чоловік у робочому одязі сміттяра і в капелюсі, поля якого спереду зрізані, а ззаду накривають шию і плечі. Риси обличчя енергійні і характерні: відчувається людина, якій однаково незнайомі страх і совість. У нього надзвичайно виразний голос – наслідок звички давати повну волю почуттям. Ліній Альфред Дуліттл, що кидає виклик суспільній моралі, Шоу в одному з інтерв’ю назвав найсерйознішою в п’єсі, а самого Дулиттла він порівняв з Дон Жуаном. У післямові до п’єси Шоу повідомив, що, розбагатівши, Дуліттл «став надзвичайно популярний у фешенебельному суспільстві завдяки своєму демагогічному таланту».
Місіс Ейнсфорд Хілл, гостя місіс Хіггінс.
Клара, її дочка.
Фредді, син місіс Ейнсфорд Хілл, закоханий в Елізу.
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
