Провідні мотиви лірики О. Пушкіна

Провідні мотиви лірики

Олександра Сергійовича Пушкіна

Поезія Пушкіна — це цілий світ, у якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, історія людства, свобода особиста й суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось провідні мотиви його лірики.

Пейзажна та волелюбна лірика Пушкіна багата й різноманітна. Немов живим, олюдненим фоном постають картини природи в ліриці поета («Село», «Осінь», «Зимовий ранок», «Зимовий вечір», «До моря», «Знову я відвідав…», «До Чаадаєва», «Анчар», «У глибині сибірських руд.» та ін.).

Пушкін бачив природу душею, насолоджувався її вічною красою та мудрістю, черпав у ній натхнення та сили. Він був одним із перших російських поетів, хто відкрив читачам красу природи й навчив нею милуватися. Гармонію світу Пушкін вбачав у єднанні з природою.

Не випадково пейзажна лірика поета сповнена філософських настроїв і роздумів.

Філософська лірика Пушкіна. У філософській ліриці поет осмислює вічні теми людського буття: сенсу життя, смерті і вічності, добра і зла, природи і цивілізації, людини і суспільства, суспільства та історії («Марний дар», «йду я вздовж вулиць галасливих…», «Елегія», «Знову я відвідав.», «Наслідування Корану», «Демон», «Ангел»). Філософські мотиви проявляються дедалі чіткіше в більш пізні періоди творчості О. Пушкіна.

Тема дружби. Значне місце у творчості О. С. Пушкіна посідає тема дружби (особливо у віршах, присвячених ліцейським товаришам), відданості ідеалам добра й справедливості (у посланнях до колишніх ліцеїстів і друзів-декабристів), щирості й чистоти моральних стосунків (у віршах-роздумах про сенс життя, про рідних і близьких поетові людей): «До Чаадаєва», «19 жовтня», «Дружба», «До Пущіна», «Послання до кн. Горчакова» та ін.

Уже в ліцейські роки визначальною в пушкінській поезії стала тема духовного єднання, дружби однодумців. Вона відбилася в багатьох його посланнях до друзів — А. Дельвіга, В. Пущина, М. Язикова, П. Чаадаєва.

Ліцейські друзі — це те, що стало опорою у всьому подальшому житті поета.

Громадянська лірика О. С. Пушкіна. Пушкіну довелося жити в епоху, коли після перемоги над армією Наполеона в Росії поширювалися нові, волелюбні віяння. Ідеї свободи Пушкін гаряче сприйняв ще в ліцеї. Читання творів французьких просвітителів XVIII ст., творів Радищева тільки зміцнило ідейні позиції майбутнього поета. Ліцейські вірші Пушкіна були насичені пафосом свободи. Основні мотиви лірики Пушкіна громадянської спрямованості — це теми свободи і внутрішньої людської сили («До друга-віршотворця», «До Ліцінія», «Станси» та ін.).

Петербурзький період творчості Пушкіна особливо насичений волелюбною лірикою. В оді «Вольність», де наскрізною є ідея визволення народу від рабства, поет заявляє про своє бажання служити втіленню цієї заповітної мрії.

До 1823 р. волелюбні погляди Пушкіна втрачають силу і впевненість. Поет переживає кризу. Він розуміє, що заклики до свободи тонуть у порожнечі байдужості й нерозуміння.

Пізніше тема свободи у Пушкіна буде тісно пов’язана з віршами про поета й поезію. Він заявляє про право художника бути вільним від тиску влади й думки «вищого світу».

Любовна лірика. Неможливо уявити творчість Пушкіна без інтимної лірики. Це почуття допомагало йому боротись і сподіватися, мріяти і засмучуватися, радіти і страждати. Не тільки поезія, а й усе життя поета було перейнято любов’ю: до друзів, батьківщини і, звісно, до жінки. Основні мотиви інтимної лірики Пушкіна — легка закоханість, доросле та осмислене почуття, пристрасть, ревнощі й біль, образа й розчарування.

Чудово розуміючи, що в кохання є зворотний бік — ревнощі, згасання почуттів, розлука,— Пушкін завжди надзвичайно зворушливо ставиться до цього почуття. Самовідданість і благородство у ставленні до коханої жінки є визначальними для інтимної лірики О. С. Пушкіна («Я пам’ятаю дивну мить.», «Я вас любив.», «На пагорбах Грузії.», «Мадонна» та ін.).

Тема поета і поезії. Чимало віршів О. С. Пушкін присвятив темі поета і поезії, особливу увагу звернувши на роль поезії в житті суспільства. Пушкін у своїх творах ніби веде діалог зі своїми попередниками у світовій і російській поезії: Горацієм, Овідієм, М. Ломоносовим, Г. Державіним.

Уже перший вірш «До друга-віршотворця» містив роздуми про призначення поета.

Нове ставлення до поезії звучить у вірші «Розмова книгопродавця з поетом». Цей вірш побудовано у формі діалогу продавця книг з поетом. Темі високої мети поезії присвячено і безсмертний пушкінський «Пророк». Цей вірш було написано в найважчий для поета період скорботи за загиблими декабристами.