Реалізм у літературі

Реалізм у літературі.

Літературний напрям, течії реалізму

 

 

Реалізм ХІХ ст. (напрям) — літературний напрям, у якому людину розглядають в її зв’язках із соціальним середовищем. Сформувався в 1820-х рр. певною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Іноді реалізм ХІХ ст. називають класичним реалізмом або критичним реалізмом.

Реалізм (метод) — художній метод, основою якого є принцип життєвої правди у змалюванні соціального середовища, побуту, суспільних відносин і обумовлених ними типів людських характерів.

 

Течії реалізмуУмови, обставини дійсності, що зображеноКонфліктГерой і прийоми його зображення
Доба Відродження (XVI ст.)Царство природи, суспільство, близьке до демократичногоМіж гуманістичним та середньовічними ідеаламиПоказ гармонії багатства душі й краси тіла та розуму
Доба Просвітництва (XVIII ст.)Природні обставини, умовно правдоподібні ситуації. Людина розумна, практичнаМіж розумним та стихійним, негативним у людині й суспільствіПоказ самоцінності людини, її поетизація, піднесення сили розуму; критика нерозумних дій у сатиричних образах
Критичний реалізм (XIX ст.)Типові умови, типові обставиниМіж особистістю та суспільними негативними явищами, суперечностямиТиповий представник певного суспільного прошарку, поведінка якого зумовлена соціальними обставинами; психологізація, сатиричні засоби
Соціалістичний реалізм (ХХ ст.)Дійсність із позицій партійного керівництваМіж капіталістичними та соціалістичними ідеямиІдеалізована людина соціалістичного суспільства; борець, будівник нового суспільства; ідеалізація, контрастність

 

Письменники-реалісти вивчали матеріальні мотиви людської поведінки, приватне життя окремих людей і намагалися зображувати життя об’єктивно, неупереджено, показуючи як позитивні, так і негативні його риси. Тому в їхніх творах часто порушено «низькі», «брудні» теми — гроші, злочини, аморальні вчинки. Одним із найважливіших принципів реалістичного мистецтва є показ літературного героя в тісному зв’язку з оточенням, яке впливає на формування його характеру. Ретельно аналізуючи дійсність, різні варіанти соціальної поведінки, митці-реалісти створювали типи — узагальнені образи людей, характерні для певної групи суспільства чи соціальної групи,— своєрідний аналог видів і підвидів у біології.

Реалізм розвивався в різних стилях, одним із яких наприкінці XIX ст. став натуралізм (засновник — Е. Золя). Натуралісти вважали, що витвір мистецтва повинен бути справжнім «людським документом» — вичерпним описом того чи іншого суспільного явища. Доля персонажів, їхня психологія залежать від спадковості (життєвий шлях, характер героя обумовлені його генами, спадковістю), середовища (персонаж є витвором середовища, у якому формувався) та історичного часу. Натуралісти зняли заборону з багатьох тем, які доти не можна було описувати в літературі.

Ще в 1850-ті рр. у Великій Британії та Франції поширився естетизм («парнасці» Д. Ґ. Россетті, Д. Рьоскін, В. Пейтер та ін.). Письменники-естети проголосили красу головною цінністю, писали лише про вишукане, досконале, прекрасне й навіть вважали, що краса є вищою за мораль (найяскравіший представник — Оскар Вайльд).

У 1870-1880-ті рр. в деяких країнах набув поширення неоромантизм. Знов популярними стали образи сильної самотньої особистості, а також теми екзотичних країн, пригод, таємниць (найяскравіші представники — Р. Л. Стівенсон, Р. Кіплінґ, Е. Ростан та ін.). Автори неоромантичних творів багато чого взяли від реалізму (зокрема, психологічний аналіз у зв’язку з навколишньою дійсністю).

Реалізм робить головним предметом свого зображення сучасність, заперечує міфи, звертається до соціальної природи конфліктів, змальовує «маленьку людину», життєподібного героя. Мова романтизму поетична, мова реалізму наближена до розмовної, побутової, використовує діалектизми й жаргонізми.

Однак у творчості визначних реалістів ці два великі напрями часто не виключають один одного, а гармонійно співіснують. Бальзак використовує романтичну фантастику в «Шаґреневій шкірі».

Стендаль зображає характерні для романтизму виняткові характери й пристрасті («Червоне і чорне», «Пармський монастир»). Новели Меріме поєднують дійсність із фантастикою, містикою, зображають екзотику Півдня, сповнені фольклорних мотивів. Елементи романтизму можна спостерігати також у творах Ч. Діккенса і Г. Гейне, Ґ. Флобера і Ф. Достоєвського, Т. Шевченка і Б. Пруса, Ш. де Костера і І. Франка.

«Кожний великий реаліст — по-своєму романтик,— зауважує літературознавець Г. Померанц.— Письменники, які належать до класичного реалізму, не відкидають, а продовжують романтичні традиції…»

Письменники-реалісти намагаються не просто «сфотографувати» явище, а творчо осмислити його, дати свою оцінку. Реалізм іде далі від простої фіксації фактів. Реалістична література, за словами І. Франка, не лише «громадить й описує факти щоденного життя», а й «заодно аналізує їх і робить із них висновки».

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: