Реформа 1861 р. Криза кріпосницького ладу в Російській імперії

Коротко та головне про Кризу кріпосницького ладу в Російській імперії. Аграрна реформа 1861 р., Селянська реформа та її реалізація в Україні. ЗНО

 

У сер. XIX ст. криза феодально-кріпосницького ладу в Росії стала очевидною. Допомогти уник­нути революційного вибуху «знизу» мали тіль­ки негайні реформи «згори».

Причини реформ:

  • значне відставання Росії від провідних країн Європи;
  • поразка у Кримській війні (1853-1856 рр.);
  • відсутність необхідних умов для розвитку більш прогресивних капіталістичних відносин;
  • зростання активності селянських мас («Похід в Таврію за волею» і «Київська козаччина»).

Успіх реформ багато в чому залежав від розв’язання най­більш болючої проблеми – аграрної. З 1857 р. при імпе­раторі Олександрі (Александрі) II почала діяти Таємна комісія, що складалася з великих землевласників і мала розробити оптимальний проект земельної реформи. Прак­тичне втілення реформи розпочалося з лютого 1861 р., коли імператором було підписано «Маніфест» про скасу­вання кріпацтва. Селянам дарувалась особиста свобода, громадянські права, вони ставали юридичними особами. Проте до їх власності переходила лише та земля, на якій знаходилася їх садиба. Польові наділи селяни мали вику­повувати у поміщиків, вважаючись до повної сплати вику­пу «тимчасовозобов’язаними». Цей статус змушував їх про­довжувати відробляти панщину та сплачувати оброк.

Власне викупна операція була вкрай невигідною для звичайного селянина: 80% вартості землі поміщикам сплачувала держава, але цю суму селяни мали повер­нути протягом 49 років з урахуванням 6% річних. Отже, вони сплачували суму, що втричі перевищувала реаль­ну вартість землі.

Для здійснення реформи на місцях було розроблено чо­тири «Місцеві положення». На українських землях ді­яли три з них. Максимальний розмір наділів становив від 3 до 12 десятин на селянина (найбільшими були наділи у Степовому регіоні). На Лівобережній Україні при розподілі земель спирались на спадково-сімейний принцип, а у Правобережних Губерніях – на інвентарні правила 1847-1848 рр., що робило повинності у цьому регіоні дещо меншими.

Унаслідок реформи селяни отримували землі най­більш не придатні для ведення сільського господарства, а у чорноземних областях селянське землеволодіння на­віть скоротилося («відрізки») порівняно з дореформеним періодом. Ще одним недоліком реформи стало збережен­ня общини, де діяв принцип кругової поруки, що теж влаштовувало поміщиків. Прискорився розподіл селян­ства за майновим принципом. Майже 220 тис. україн­ських селян зазнавали від обезземелення, 100 тис. мали не більше 1 десятини, 1,6 млн – до З десятин на од­ного селянина.

Виконуючи всі вимоги реформи, 94% селян отримало наділи менше прожиткового мінімуму родини. З пози­тивних наслідків: реформа прискорила формування ринку вільної дешевої робочої сили, що, у свою чергу, стимулювало розвиток капіталістичних відносин.

Дати

19 лютого 1861 р. – підписання царем Маніфесту і «За­гального положення про селян, звільнених від кріпосної за­лежності».

Запам’ятайте

«Київська козаччина» (1855) – масовий рух селян Київ­ської і Чернігівської губерній, що став відповіддю на націо­нальні та соціальні утиски з боку російської влади. Цей ви­ступ мав соціальне підґрунтя, але згодом трансформувався у рух за відновлення козацтва як суспільного стану і військо­вого формування.

«Похід в Таврію за волею» (1856) – селянський рух, що охопив Катеринославську і Херсонську губернії. Був спро­вокований чутками про можливість переселення до Криму на пільгових умовах, з метою його відновлення після війни 1853-1856 рр. Кілька десятків тисяч уведених в оману крі­паків рушили до Криму, де зустріли опір царських військ, які у насильницький спосіб придушили виступ.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: