Коротко та головне про Релігійне питання на українських землях у 2-й пол. XVI – 1-й пол. XVII ст. ЗНО
Після укладання Люблінської унії і входження українських земель до складу Речі Посполитої, особливої гостроти набуло релігійне питання. Польська сторона проводила цілеспрямовану політику насадження католицтва. В той же час за відсутності фінансової підтримки, моральної деградації та слабкої підготовки значної частини кліру, православна церква переживала занепад та була не спроможна захистити інтереси своїх прихожан. Релігійне протистояння католиків і православних ще більше поглибила календарна реформа папи Григорія XIII, яка призвела до зміщення церковних свят.
За таких умов в українських землях набуває популярності ідея об’єднання православної і католицької церков. Вона була підтримана частиною українського духовенства, магнатами та шляхтою, які намагалися зрівнятися в правах із католиками. Провідниками унії з українського боку виступили православні єпископи Гедеон Балабан, Іпатій Потій, Кирило Терлецький. З приводу доцільності уній навіть виник новий літературний жанр — полеміка.
18 жовтня 1596 р. в Бересті було проведено церковний собор, на якому оголосили про злиття православної і католицької церков у греко-католицьку (уніатську) церкву. Уніатська церква мала підпорядковуватись Папі Римському, зберігала православну обрядовість, служба відбувалась церковнослов’янською мовою. Духовенство, яке підтримало унію, отримувало привілеї: зрівнювалось у правах з католицьким духовенством, звільнялося від виконання певних повинностей і сплати податків. Шляхта і міщани, які прийняли унію, окрім зрівняння у правах, отримали право обіймати державні посади в Речі Посполитій. Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської митрополії: Київська, Турово-Пінська, Луцька, Полоцька, Холмська. Першими греко-католицькими митрополитами були Михайло Рогоза та Іпатій Потій.
Берестейська унія не тільки не вирішила релігійного питання, а ще більше поглибила розкол в українському суспільстві. Уніати сприймалися як зрадники серед православних, тоді як протилежний табір вважав їх неповноцінними католиками.
За цих умов вагомий внесок у збереження православ’я зробили братства. Братський рух зародився у Львові та невдовзі охопив чимало українських міст — Галич, Київ, Дрогобич, Луцьк тощо. Власним коштом вони утримували школи, бібліотеки, монастирі, видавали полемічну літературу. Значну роль у діяльності братств відіграли українські православні магнати, зокрема Василь-Костянтин Острозький.
Іншим захисником православної віри на початку XVII ст. стало запорізьке козацтво. Завдяки зусиллям видатного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного вдалося легалізувати братський рух, а у 1620 р. відновити київську митрополію (митрополитом став Йов Борецький). Врешті-решт польський уряд був змушений видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали існування православної церкви в українських землях, проте на практиці інтереси православних продовжували ігноруватися.
Дати
1582 р. – календарна реформа, перехід до григоріанського стилю.
1586 р. – заснування Львівського братства.
1596 р. – Берестейська церковна унія.
1633 р. – «Статті для заспокоєння українського народу».
Запам’ятайте
Братства – національно-релігійні організації православного міщанства XVI – XVIII ст.
Петро Могила (1596-1647) – український політик, просвітитель і церковний діяч, з 1627 р. обіймав посаду архімандрита Києво-Печерського монастиря, а у 1633 р. обраний Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. У 1996 р. був канонізований.