Релігія в Україні 16-17 ст.

Коротко та головне про Релігійне питання на українських землях у 2-й пол. XVI – 1-й пол. XVII ст. ЗНО

 

Після укладання Люблінської унії і входжен­ня українських земель до складу Речі Посполи­тої, особливої гостроти набуло релігійне питан­ня. Польська сторона проводила цілеспрямовану політику насадження католицтва. В той же час за відсутності фінансової підтримки, моральної деградації та слабкої підготовки значної части­ни кліру, православна церква переживала за­непад та була не спроможна захистити інтереси своїх прихожан. Релігійне протистояння католи­ків і православних ще більше поглибила кален­дарна реформа папи Григорія XIII, яка призве­ла до зміщення церковних свят.

За таких умов в українських землях набуває попу­лярності ідея об’єднання православної і католицької церков. Вона була підтримана частиною українсько­го духовенства, магнатами та шляхтою, які намагали­ся зрівнятися в правах із католиками. Провідниками унії з українського боку виступили православні єписко­пи Гедеон Балабан, Іпатій Потій, Кирило Терлецький. З приводу доцільності уній навіть виник новий літера­турний жанр — полеміка.

18 жовтня 1596 р. в Бересті було проведено церковний собор, на якому оголосили про злиття православної і ка­толицької церков у греко-католицьку (уніатську) церкву. Уніатська церква мала підпорядковуватись Папі Рим­ському, зберігала православну обрядовість, служба від­бувалась церковнослов’янською мовою. Духовенство, яке підтримало унію, отримувало привілеї: зрівнювалось у правах з католицьким духовенством, звільнялося від виконання певних повинностей і сплати податків. Шлях­та і міщани, які прийняли унію, окрім зрівняння у пра­вах, отримали право обіймати державні посади в Речі Посполитій. Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської митрополії: Київська, Турово-Пінська, Луць­ка, Полоцька, Холмська. Першими греко-католицькими митрополитами були Михайло Рогоза та Іпатій Потій.

Берестейська унія не тільки не вирішила релігійного питання, а ще більше поглибила розкол в українсько­му суспільстві. Уніати сприймалися як зрадники серед православних, тоді як протилежний табір вважав їх не­повноцінними католиками.

За цих умов вагомий внесок у збереження православ’я зробили братства. Братський рух зародився у Львові та невдовзі охопив чимало українських міст — Галич, Київ, Дрогобич, Луцьк тощо. Власним коштом вони утримували школи, бібліотеки, монастирі, видавали по­лемічну літературу. Значну роль у діяльності братств відіграли українські православні магнати, зокрема Василь-Костянтин Острозький.

Іншим захисником православної віри на початку XVII ст. стало запорізьке козацтво. Завдяки зусиллям видатного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного вдалося легалізувати братський рух, а у 1620 р. відно­вити київську митрополію (митрополитом став Йов Бо­рецький). Врешті-решт польський уряд був змушений видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали існування православної церкви в україн­ських землях, проте на практиці інтереси православ­них продовжували ігноруватися.

Дати

1582 р. – календарна реформа, перехід до григоріансько­го стилю.

1586 р. – заснування Львівського братства.

1596 р. – Берестейська церковна унія.

1633 р. – «Статті для заспокоєння українського народу».

Запам’ятайте

Братства – національно-релігійні організації православно­го міщанства XVI – XVIII ст.

Петро Могила (1596-1647) – український політик, просві­титель і церковний діяч, з 1627 р. обіймав посаду архіман­дрита Києво-Печерського монастиря, а у 1633 р. обраний Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. У 1996 р. був канонізований.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: