«Ревізор» Художні образи комедії Гоголя

 Художні образи у творі Миколи Гоголя

«Ревізор»

 

Провінційне містечко, у якому зупинився Хлестаков, завдяки комічному непорозумінню розкрило всю мерзенність звичаїв та характерів місцевих чиновників. Коли городничий та його наближені дізналися про те, що незабаром приїде ревізор, то спробували навести лад — прибрати вулицю, якою їхатиме ревізор, захаращені непотребом державні приміщення, надягти на пацієнтів лікарні чисті ковпаки. Але багато чого самим лише розпорядженням не виправиш — не вивезеш гори сміття, не побудуєш церкви, а головне — «не примусиш мовчати всіх ображених».

Отже, Гоголь показує, що побут провінційного містечка залежить від того, як чиновники ставляться до виконання своїх службових обов’язків. Замість того, щоб протистояти беззаконню й піклуватися про благо міщан, вони пиячать, беруть хабарі, грають у карти, пліткують. Городничий, наприклад, навіть із гордістю заявляє: «Тридцять років живу на службі! Трьох губернаторів обдурив!» Не приховує своїх вад і суддя: «Я кажу вам одверто, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша справа». Поштмейстер «із цікавості» читає чужі листи. Найбільш «освіченим» серед персонажів виявляється суддя Ляпкін-Тяпкін — за все життя прочитав п’ять чи шість книжок, тому, на думку інших, «дещо вільнодумний».

Попечитель богоугодних закладів Земляника — «чоловік товстий, але обманщик тонкий». У лікарні, якою він опікується, люди мруть, як мухи; лікар- іноземець і слова не розуміє російською мовою. Принагідно Земляника готовий донести на своїх товаришів по службі — і на поштмейстера, і на суддю, і на наглядача училищ.

У п’єсі немає позитивного героя.

Сам письменник пояснював це так: саме лише виявлення пороку (вад, хиб) створює у глядача позитивний ідеал, «відвертає» людину від усього поганого. Позитивним героєм у цьому випадку стає сміх. Однак він приправлений значною мірою сумним авторським почуттям.

Комедія вражає майстерністю відтворення комічних або сатиричних ситуацій, діалогів та віртуозно виписаними характерами. Особливо добре характеризує персонажа його мова. Так, городничий, який звик розпоряджатися, указувати, робити зауваження, лаяти, не соромиться висловлюватися грубо: «А хто буде незадоволений, то йому опісля дам такого незадоволення…», «Ось я їх, каналій…», «Що, самоварники, аршинники.». У спілкуванні з Хлестаковим, якого городничий уважає ревізором, його тон змінюється до улесливо-підлабузницького: «Інший городничий, звичайно, дбав би про свої вигоди; але, чи вірите, що навіть як лягаєш спати, все думаєш: «Господи Боже ти мій, як би так улаштувати, щоб начальство побачило мою відданість і було вдоволене?!» Чи нагородить воно, чи ні, звісно, його воля, принаймні я буду спокійний у серці. Коли в місті у всьому порядок, вулиці заметено, арештантів добре тримають, п’яниць мало. то чого ж мені більше? Їй-богу, і пошани ніякої не хочу. Воно, звісно, привабливо, але проти доброчинності все прах і суєта»; «В інших містах, насмілюсь доповісти вам, градоправителі і чиновники більше турбуються про свою, тобто, користь; а тут, можна сказати, немає іншого помислу, крім того, щоб благодіянням і невсипущістю заслужити увагу начальства». Іноді у своїх твердженнях він доходить до комічного абсурду: «Там купці скаржились вашому превосходительству. честю запевняю, і наполовину нема того, що вони кажуть. Вони самі обманюють і обмірюють народ. Унтер- офіцерша набрехала вам, нібито я її висік; вона бреше, їй-богу, бреше. Вона сама себе висікла».

Хлестаков нахапався у «вищому світі» дечого по верхах, тому навчився вивертатися, напускати туману в очі, видавати себе за нагоди не за того, ким є насправді. Коли ж молодик захоплюється вихвалянням та брехнею, то не може спинитися й ледь не сам починає вірити своїм нісенітницям:

«Хлестаков. Та мене вже скрізь знають. З гарненькими актрисами знайомий. я ж бо теж різні водевільчики. Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало часто кажу йому: «Ну, що, брате Пушкіне?» — «Та так, брате»,— відповідає було: «Якось так усе.» Великий оригінал.

Анна Андріївна. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вміщуєте?

Хлестаков. Так, і в журнали вміщую. Моїх, зрештою, багато є творів: «Одруження Фігаро», «Роберт Диявол», «Норма». Уже й назв навіть не пам’ятаю».

У комедії Гоголя навіть прізвища героїв промовисті — Ляпкін-Тяпкін, Держиморда, Уховертов, Сквозник-Дмухановський та ін.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: