Романтизм в українській літературі
Своїми ідеями та настановами романтизм відіграв визначальну роль у пробудженні й відродженні літератури слов’янських народів, зокрема українського.
Український романтизм охоплює період 1820-1860-х рр. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов’язано з публікацією у 1827-1828 pp. творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича 1827 р., а також зі створенням літературного гуртка І. Срезневського в Харківському університеті наприкінці 1820-х pp. В Україні було кілька осередків українського романтизму: у Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров; у Львові — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький («Руська трійця»), М. Устиянович; у Києві — кирило- мефодіївці М. Костомаров (він переїздить із Харкова), Т. Шевченко (рання творчість), П. Куліш.
Українські митці зацікавлено вивчають національну історію та народну творчість. Вони видають збірки народних пісень (М. Максимович, І. Срезневський, П. Лукашевич), літописи («Історія Русів»), праці з історії України (М. Костомаров).
Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: баладу, історичну й ліро-епічну поему, думу й медитацію, трагедію й драму, громадянську й інтимну лірику.