Повідомлення про Лесю Українку
Леся Українка – одна з найвизначніших письменниць української літератури.
Біографія Лесі Українки
Справжнє ім’я письменниці – Лариса Петрівна Косач-Квітка. Народилась вона 13 (а за новим стилем – 25) лютого 1871 року у заможній родині письменниці Олени Пчілки та поміщика Петра Антоновича Косача у місті Звягель (нині місто Новоград-Волинський Житомирської області).
З дитячих років Леся (так дівчинку ніжно називали вдома) перебувала під впливом своєї матері-письменниці і дядька визначного культурного та політичного діяча Михайла Драгоманова. Саме вони сприяли розвитку у Лесі письменницького таланту та високих світоглядних ідеалів.
Дівчинка дуже любила свого старшого брата Михайла і в родині їх навіть називали спільним ім’ям Мишелося. Леся виявилась дуже здібною дівчинкою і вже у чотири роки навчилась читати, а у шість почала вишивати.
Перший свій вірш “Надія” поетеса написала у дев’ять років під впливом звістки про те, що її тітку Олену заарештовано і заслано до Сибіру. Того ж року, святкуючи Водохреща, дівчинка застудилась, що в майбутньому призвело до серйозної хвороби.
Того ж таки року Олена Пчілка повезла Лесю і Михайла у Київ на навчання. Тут Леся брала уроки гри на фортепіано у дружини М. Лисенка — Ольги Олександрівни О’Коннор.
1882 року родина Косачів переїхала в село Колодяжне, що відтоді стало їхнім постійним місцем проживання.
1883 року Леся отримала страшний діагноз – туберкульоз кісток і вже у жовтні цього ж року їй було зроблено операцію – професор Олександр Рінек видалив з лівої руки кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Леся повернулась з Києва до Колодяжного, стан здоров’я трохи поліпшився. В цей період свого життя дівчинка вивчає мови латину, грецьку, французьку і німецьку мови.
З 1884 року письменниця бере псевдонім Леся Українка і починає активно писати і друкувати свої вірші в часописі “Зоря”.
Леся була дуже освіченою дівчиною і вже у 19 років написала підручник з історії народів Сходу для своїх молодших братів і сестер.
У 1890-х роках письменниця відвідує Галичину і Буковину. Під час цих поїздок Леся познайомилася з такими визначними діячами Західної України як Іван Франко, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Осип Маковей, Наталія Кобринська та ін.
1896 року Леся Українка пише свою першу драму “Блакитна троянда”. Перша і єдина написана прозовою мовою.
Хвороба загострювалась і тому постала нагальна потреба в лікуванні. Задля покращення стану свого здоров’я письменниця виїздила до Німеччини, Італії, Австро-Угорщини, Єгипту, кілька разів їздила на Кавказ, Одещину, Полтавщину, в Крим. Ці подорожі посприяли розширенню кругозору письменниці і послужили матеріалом для її творів.
У 1907 році Леся Українка разом з чоловіком Климентієм Квіткою оселилися в Києві. Трохи пізніше вони виїхали в Крим, де відвідали Алупку, Алушту й Севастополь.
З поверненням в Київ письменниця плідно працює. В цей час були написані такі драматичні поеми: “Айша та Мохаммед”, “Кассандра”, “На руїнах”, “У пущі”, “Руфін і Прісцілла” та інші.
В останні роки життя через загострення хвороби виїхала на лікування спочатку в Єгипет, а згодом – на Кавказ.
Померла письменниця 19 липня (1 серпня) 1913 року в місті Сурамі. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Творчість Лесі Українки
Перу письменниці належить декілька поетичних збірок, поеми і чимала кількість драматичних творів.
Перша збірка “На крилах пісень” вийшла у 1893, друга “Думи і мрії” – 1899, третя “Відгуки” – 1902.
До найвідоміших поем Лесі Українки належать “Давня казка”, “Роберт Брюс, король шотландський”, “Віла-посестра”, “Одно слово”.
Найвідомішою драмою письменниці є “Лісова пісня” написана 1911 року. Окрім того перу Лесі Українки також належать драматичні поеми “Камінний господар”, “Одержима”, “Бояриня” та інші.
Також Леся Українка писала і прозу: оповідання (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Жаль”, “Приязнь”, “Весняні співи”) та казки (“Три перлини”, “Лелія”, “Біда навчить”, “Чотири казки зеленого шуму”, “Метелик”).