“Самійло Кішка” короткий зміст думи Ви можете згадати за 5 хвилин. Ця дума про перебування козаків у турецькій неволі.
“Самійло Кішка” переказ
Пливе по Чорному морю турецька галера. На ній – вельможа (Алкан-паша) з охороною та ще військо чимале (700 турків, 400 яничар), бо можуть перестріти її козацькі чайки – і не з медом тоді буде туркам, не врятують ані високі борти, ані гармати, ані вітрила. Тому сидять високо на щоглах кілька яничарів і зусібіч розглядають водний простір. Щастить галері – багато років ніде не натикалися на козаків.
Не щастить невольникам: знемагають унизу на веслах та все молять Бога, щоб послав на судно чайки. Визволили б їх єдинокровні брати і хоч на старість стали б вони вільними. Більшість галерників ще дрібними дітьми потрапили в неволю. Наскочила татарська орда, захопила ясир і погнала його в Кафу на ринок. А там, мов худобу, попродали в рабство. Хто менший був – у яничари взяли, старших веслярами на галери посадили. Так і виросли в неволі, посивіли. І ще є поміж них колишні козаки, що пораненими в полон потрапили. Над такими особливо збиткувалися турки. Спершу ніби по-доброму пропонували віру перемінити, хрести з ший зривали. Хто відступався від християнства, той уже вважався турком і не був рабом. А хто відстоював проти цієї спокуси, той зазнавав і наруги й знущань, і все його існування ставало пеклом. На галері, звичайно ж,— ті, які не зреклися віри своєї.
Сумно похилив голову на груди й гірку думу думає Самійло Кішка. Двадцять п’ять років у неволі, двадцять п’ять літ гребе на галері й частується канчуками наглядачів, які затяглися вибити з нього козацький дух, та ніяк не виб’ють і від того ще більше навісніють, шматують його тіло канчуками. Мабуть, скоро й заб’ють. «Хай так і буде,— думає Кішка,— краще смерть, аніж життя в неволі».
А потім ввижається йому славне товариство запорозьке, чується гомін Січі. Було все це колись у далекій молодості. Ходив з походами, рубався з ворогами, радів перемогам. Те життя йому згадується як пісня, інколи в снах повертається. А прокинеться — не може на світ білий дивитися, тяжка журба душу точить.
Після чорної безнадії інколи приходять хвилини, коли раптом віриться в те, що настануть ще дні волі. І подумав одного разу Самійло Кішка, що якщо ніхто не може допомогти невольникам, то вони самі собі допомогти мусять. Визрів у нього план. Наглядач за веслярами (Лях Бутурлак) — потурчений слов’янин, що дуже любить випити.
Треба підстерегти мить, коли він набамбуриться горілки по самі очі, й украсти у нього ключі, якими їх замкнено на ланцюгах. Поділився своєю думкою з невольничим товариством, і стали вони гуртом чекати слушного моменту.
В одному порту галера довго стояла на якорі. Майже всі турки зійшли на берег. А наглядач пив горілку та до галерників промовляв, аби вони християнства зрікалися, то стануть такими ж вільними, як і він.
Особливо на Кішку налягав, бо дуже йому хотілося козака в турки переманити. Самійло завів з ним розмову, а наглядач став частувати його горілкою. Наглядач п’є, а Кішка в рукав виливає. Кішка тверезий, а наглядач звалився п’яний і захропів. Отоді й забрали в нього ключі і всіх повідомили. А коли повернулися турки на судно, кинулися галерники на них і всіх перебили.
Так оповідає народна дума про невольничі роки й урятування Самійла кішки. Прилетіла по морю галера до українських берегів, і прийшов на Січ Кішка не зламаним у неволі чоловіком, не колишнім рабом, а вільним і гордим козаком. І знову були походи, люті битви з ворогом. І завжди попереду був хоробрий Самійло Кішка, що відразу велику повагу заслужив на Січі. Бо на козацькому колі обрали його за гетьмана: «Будеш нашим батьком!» — гукали всі братчики, що бували з ним у походах і битвах.
І почав Кішка гетьманувати на Січі. Виявилося, що він — не тільки хоробрий воїн, а й гетьман мудрий. Завжди відстоював права козацькі перед польським королем, стежив, щоб усе на Січі було по совісті й по честі. Тому охоче слухалися його і старі. Й молоді козаки.
1600 року Польща почала війну зі Швецією. Польський король Жигмонт ІІІ прислав до Самійла кішки послів, які просили козацької допомоги. Довго вмовляли вони гетьмана, навіть погрожували.
Іван виставив певні умови, аби поляки зобов’язалися шанувати козацькі привілеї. У Варшаві для цього довелося навіть сейм збирати, який прийняв відповідні рішення. І тільки тоді Кішка на чолі чотирьох полків вирушив у похід.
Тяжка то була для козаків війна. Не вистачало провіанту, козаки мерли від ран і хвороб. В одному з боїв наклав головою і славний гетьман Самійло Кішка. Загинув далеко від рідної землі, за чужі інтереси.
У відомій народній думі про Самійла Кішку говориться:
Буде слава славна
Помеж козаками,
Помеж друзями,
Помеж рицарями,
Помеж добрими молодцями!
У пам’яті народній він лишився одним із найдоблесніших з-поміж українських гетьманів.