З арабської мови «гарем» це «священне місце», «заборонене». За мусульманськими традиціями так називалася жіноча половина будинку, і вхід туди для чоловіків був під суворою забороною. Потрапити туди могли тільки сам султан і євнухи, які прислужували там.
Найбільший гарем в історії існував протягом п’ятисот років у султанів Османської імперії. Кожен новий султан династії поповнював гарем новими наложницями, таким чином в Стамбулі в палаці султана жило одночасно близько тисячі одалісок.
Положення наложниці в жіночій половині залежало від того, наскільки вона наближена до султана. Якщо господар не дуже до неї прихильно ставився, вона змушена була вести роль майже прислуги, роблячи чорну роботу, вислуховуючи насмішки більш успішних одалісок. Якщо ж султан виділяв наложницю з маси, і вона народила йому спадкоємця, то її ступінь в ієрархії гарему різко злітав до статусу улюбленої дружини. А це вже спричиняло істотні матеріальні блага: султан обдаровував її не тільки коштовностями, але і палацами.
Крім самих наложниць, в жіночій половині будинку жили і всі родички султана, а також прислуга і євнухи. При такій кількості людей, звичайно, там не обходилось без інтриг і сварок. Як в будь-якому колективі, складалися різні угруповання, які ворогували між собою в прагненні наблизитися до правителя.
У сучасному світі чимало жінок мріють про гарем якогось багатого шейха. Можна домовитися про укладення контракту на деякий час і матеріально забезпечити себе на все життя. Жодна робота не дасть жінці такого заробітку. У європейців прийнято співчутливо ставитися до наложниць гарему, вважаючи їх нещасними невільницями.
Жінки Сходу ставляться до цього інакше. Вони вважають за честь бути обраними в гарем, знаючи, що їх життя, а також життя їх дітей буде матеріально забезпечене. Раніше, якщо наложниця була не вже не потрібною, через 10 років могла покинути гарем. При цьому їй видавалася вихідна допомога: золоті та діамантові вироби, різні тканини і все, що потрібно для початку життя на новому місці. Також вони отримували від султана довічну підтримку та користувалися в суспільстві великим впливом.
У гаремі жінки не жили нудно та одноманітно: там були театри, до наложниць приводили вчителів, музикантів і художників. Крім цього, улюблених жінок султана пестили різними спа-процедурами, ретельно стежачи за їх зовнішністю.
Бувало, що батьки дівчат з бідних сімей спеціально віддавали своїх дочок в гареми за плату. При угоді вони підписували документи про те, що відмовляються від прав на свою дочку. Але, якщо дівчина мала будь-які дефекти зовнішності або виховання, батьки не отримували обумовлену суму. Їм платили менше. Гарем був схожий на освітній заклад. Наложницям викладали різні науки, етикет, красномовство, а також уміння догоджати чоловікові. Хоча останнє вміння багатьом з них могло ніколи в житті не знадобитися. Листи дружин султанів які дійшли до наших днів говорять про те, що ці жінки були дуже високо освічені.
Багато з наложниць, провівши в гаремі роки, могли ні разу не зустрітися з господарем. Хоча чоловічі можливості правителя оспівувалися придворними (за що вони і отримували гроші від султана), все ж він був простим смертним і при всьому своєму бажанні фізично не міг приділити увагу всім своїм жінкам. А якщо раптом падишах взагалі не відчував інтересу до жіночої статі (бувало й таке), то доля всього гарему був вимушений целібат.
Гарем за своїм устроєм нагадував офіційну установу з її бюрократичною ієрархією. Збережені списки посад мешканок гарему вражають уяву: тут і берегиня друку, і начальниця винного льоху, і скарбник, і ще маса всяких посад, які добре оплачувалися.
Бюрократія поширювалася і на спальню правителя. Згідно із законом ніч п’ятниці падишах повинен присвятити одній зі своїх улюблених дружин, а не наложниці. Якщо падишах манкірував своїми подружніми обов’язками, дружина могла подати на нього в суд. А оскільки дружин у нього було багато, одна з одалісок вела спеціальний журнал, в який записувала графік відвідувань падишаха.
Як ми вже говорили, після закінчення певного терміну наложниця мала право покинути гарем «за власним бажанням». Але багато жінок відмовлялися від цього права, вважаючи, що життя поза гаремом буде набагато складнішим. Улюблені дружини султанів завжди мали на них дуже великий вплив і навіть втручалися в державні справи. В Османській імперії навіть був цілий період історії, що тривав більше століття, коли жінки майже правили державою. Цей період в історії так і називається тепер «жіночий султанат».
Зі сходженням на трон кожного нового султана змінювалися і стандарти краси мешканок гарему. Наприклад, султану Ібрагіму I подобалися жінки в тілі, і спеціально для нього по всій країні збирали дівчат пишних форм. Привізши їх до палацу, їх загодовували солодощами, і не дозволяли вести рухливий спосіб життя, щоб вони розтовстіли ще більше. Улюблений розмір султана був від 150 до 250 кг.