Східні слов’яни на території України

Коротко та головне про Східніх слов’ян у давнину. ЗНО

 

Слов’яни – одна з найбільш численних груп європейського населення, що має корінне (ав­тохтонне) походження. Як окрема етнічна спіль­ність вона сформувалася на рубежі нової ери. Перші писемні згадки слов’ян можна зустріти у творах римських істориків І-II ст. – Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, візантійців Прокопія Кесарійського, Маврикія Стратега. З ранні­ми слов’янами асоціюються зарубинецька (III ст. до н. е. – II ст. н. е.) та черняхівська (II – V ст.) ар­хеологічні культури.

У V – VII ст. відбувалося Велике розселення слов’ян.

У джерелах цього періоду згадують три групи слов’ян:

  • венедів (Одер – Вісла);
  • склавинів (Дністер – Дунай);
  • антів (Дніпро – Дністер).

Це стало передумовою поділу слов’ян на три гілки: західну, південну та східну. Зі східними слов’янами асоціюють передусім антів, які вже у IV ст. створили свою протодержаву на чолі з легендарним вождем Божем (пеньківська археологічна культура). На початку VII ст. їх державне утворення було зруйноване Авар­ським каганатом.

Східні слов’яни займали територію від озера Ільмень на півночі до Причорноморських степів на півдні, і від Карпатських гір на заході до Волги на сході. На тере­нах України у VII ст. мешкало понад 10 слов’янських племен. Найбільшими серед них були:

  • поляни – Київ;
  • сіверяни – Чернігів;
  • деревляни – Іскоростень;
  • волиняни – Володимир-Волинський;
  • дреговичі – Турів;
  • уличі – Пересичень.

Основу господарства становило землеробство, допоміж­на роль у скотарства та промислів (мисливство, рибальство). Слов’яни вирощували пшеницю, жито, просо, яч­мінь, овес, коноплю, льон та ін. Серед ремесел були поширені залізоробне, ювелірне, гончарне. Активно розвивалася торгівля. Житла – напівземлянки з де­рев’яними стінами.

Суспільний лад: у VI – VIII ст. східні слов’яни пережи­вають перехід від родової до сусідської общини, зрос­тає соціальна та майнова нерівність, виникає приватна власність. Формується військова та племінна знать, за­роджуються елементи державності. Існували такі додер­жанні об’єднання, як Куявія (з центром у Києві), Славія (Новгород), Артанія (Ростов).

За релігійними поглядами – політеїстичні язичники. Центр поклоніння – культ природи. Основні боги від­повідали тій чи іншій стихії:

  • Перун – гром і блискавка;
  • Даждьбог – сонце і світло;
  • Сварог – небо;
  • Ярило – весна;
  • Стрибог – вітер;
  • Сімаргл – рослинний світ.

Дати:

V – VII ст. – Велике розселення слов’ян.

482 р. – заснування Києва.

602 р. – остання згадка у письмових джерелах державно­го утворення антів.

Запам’ятайте:

Прокопій Кесарійський та Йордан – візантійські історики, які першими у VI ст. використали термін «слов’яни».

Язичництво – політеїзм, віра в безліч богів. Боги язич­ництва уособлювали сили природи, одночасно шанувалися духи, демони тощо.

Анімізм – віра в існування душі і духів, натхненність всі­єї природи.

Волхви служителі язичницького релігійного культу дохрис­тиянського періоду. Вважалося, що волхви можуть впливати на сили природи, передбачати майбутнє і лікувати людей.

 

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: