Коротко та головне про Східніх слов’ян у давнину. ЗНО
Слов’яни – одна з найбільш численних груп європейського населення, що має корінне (автохтонне) походження. Як окрема етнічна спільність вона сформувалася на рубежі нової ери. Перші писемні згадки слов’ян можна зустріти у творах римських істориків І-II ст. – Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, візантійців Прокопія Кесарійського, Маврикія Стратега. З ранніми слов’янами асоціюються зарубинецька (III ст. до н. е. – II ст. н. е.) та черняхівська (II – V ст.) археологічні культури.
У V – VII ст. відбувалося Велике розселення слов’ян.
У джерелах цього періоду згадують три групи слов’ян:
- венедів (Одер – Вісла);
- склавинів (Дністер – Дунай);
- антів (Дніпро – Дністер).
Це стало передумовою поділу слов’ян на три гілки: західну, південну та східну. Зі східними слов’янами асоціюють передусім антів, які вже у IV ст. створили свою протодержаву на чолі з легендарним вождем Божем (пеньківська археологічна культура). На початку VII ст. їх державне утворення було зруйноване Аварським каганатом.
Східні слов’яни займали територію від озера Ільмень на півночі до Причорноморських степів на півдні, і від Карпатських гір на заході до Волги на сході. На теренах України у VII ст. мешкало понад 10 слов’янських племен. Найбільшими серед них були:
- поляни – Київ;
- сіверяни – Чернігів;
- деревляни – Іскоростень;
- волиняни – Володимир-Волинський;
- дреговичі – Турів;
- уличі – Пересичень.
Основу господарства становило землеробство, допоміжна роль у скотарства та промислів (мисливство, рибальство). Слов’яни вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь, овес, коноплю, льон та ін. Серед ремесел були поширені залізоробне, ювелірне, гончарне. Активно розвивалася торгівля. Житла – напівземлянки з дерев’яними стінами.
Суспільний лад: у VI – VIII ст. східні слов’яни переживають перехід від родової до сусідської общини, зростає соціальна та майнова нерівність, виникає приватна власність. Формується військова та племінна знать, зароджуються елементи державності. Існували такі додержанні об’єднання, як Куявія (з центром у Києві), Славія (Новгород), Артанія (Ростов).
За релігійними поглядами – політеїстичні язичники. Центр поклоніння – культ природи. Основні боги відповідали тій чи іншій стихії:
- Перун – гром і блискавка;
- Даждьбог – сонце і світло;
- Сварог – небо;
- Ярило – весна;
- Стрибог – вітер;
- Сімаргл – рослинний світ.
Дати:
V – VII ст. – Велике розселення слов’ян.
482 р. – заснування Києва.
602 р. – остання згадка у письмових джерелах державного утворення антів.
Запам’ятайте:
Прокопій Кесарійський та Йордан – візантійські історики, які першими у VI ст. використали термін «слов’яни».
Язичництво – політеїзм, віра в безліч богів. Боги язичництва уособлювали сили природи, одночасно шанувалися духи, демони тощо.
Анімізм – віра в існування душі і духів, натхненність всієї природи.
Волхви служителі язичницького релігійного культу дохристиянського періоду. Вважалося, що волхви можуть впливати на сили природи, передбачати майбутнє і лікувати людей.