Коротко та головне про Скіфо-сарматську добу. Античні міста-держави. ЗНО
Першим кочовим народом раннього залізного віку, назва якого збереглася в історичних джерелах, були кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.). Про них у своїх творах згадували Гомер, Геродот, Страбон. Походження достеменно не відомо. Напевно мали індоєвропейське коріння. Займали території між Дністром та Доном. Вміли виготовляти залізо з болотяної руди. Основне заняття – скотарство, особливих успіхів досягли у конярстві. Здійснювали часті військові походи. Будували добре укріплені городища. Централізованої держави не мали, залишившись на рівні міжплемінного союзу. Частина кіммерійців, що мешкали у Криму, відома давнім історикам як таври.
Кіммерійці та таври із часом були витіснені скіфами або сколотами (VII-III ст. до н. е.). Це були войовничі племена індоіранського походження, які у свою чергу поділялися на кілька груп: скіфи-орачі; скіфи-скотарі; царські скіфи (воїни).
Наприкінці V ст. до н. е. скіфам вдалося створити власну державу на чолі з легендарним царем Атеєм. Державне утворення скіфів становило своєрідну «варварську демократію», оскільки влада царя обмежувалася радою скіфських племен та зборами воїнів. Високого рівня розвитку у скіфів досягло військове мистецтво (луки, мечі-акінаки, кинджали, сокири). У мистецтві — звіриний стиль. Суворо дотримувались варварських традицій. Своїх царів та найбільш видатних воїнів ховали у курганах. Основними джерелами з вивчення скіфів є твори Геродота, римських істориків, археологічні знахідки.
Ще одним народом індоіранського походження, що мешкав в українських землях, стали сармати, або савромати (III ст. до н. е. – III ст. н. е.). Згадки про сарматів можна знайти у Полібія, Плінія Старшого, Птолемея. Серед сарматських племен найбільш відомими були алани, аорси, роксолани, язиги. У сарматів збереглися залишки матріархату. Сарматські жінки володіли зброєю, брали участь у війнах. Вважається, що саме сарматські жінки були прототипами амазонок. Серед занять: скотарство, полювання, ремесла. Основу сарматського війська складала важкоозброєна кіннота та піхота. У IV ст. сарматські племена були витіснені та частково асимільовані готами і гунами.
Германські племена готів у сер. III ст. вторглися на територію Північного Причорномор’я та заснували Готське королівство, яке у IV ст. досягло свого розквіту при королі Германаріху. Проте у 375 р. воно було розгромлене племенами гунського союзу, що створили власну державу.
Із VII ст. до н. е. розпочалася грецька колонізація Північного Причорномор’я та Криму. Її обумовили демографічні, аграрні, торговельні, сировинні, військові та соціальні чинники. Перше поселення виникло на острові Березань — Борисфеніда. Згодом виросли Ольвія, Тіра, Пантикапей, Херсонес тощо. За винятком Боспорського царства, поліси були рабовласницькими республіками. У їх розвитку виділяють такі періоди:
- грецький (VII – І ст. до н. е.);
- римський (І ст. до н. е. – IV ст.);
- візантійський (IV – VII ст.)
Дати:
IV – VI ст. — Велике переселення народів
Запам’ятайте:
Пектораль – давня дорогоцінна прикраса, що одягалася на шию та закривала груди і плечі.
Гуни – племена монголо-тюркського походження, які стали каталізатором Великого переселення народів. Після смерті свого наймогутнішого правителя Атілли (453 р.) гунська держава розпалася.