Слобідська Україна 17-18 століття

Коротко та головне про життя Слобідської України у 2-й пол. XVII – 1-й пол. XVIII ст. ЗНО

 

З 1630-х рр. стає масовою українська колонізація Слобо­жанщини. Основу переселенців складали учасники козацьких повстань (зокрема, 900 козаків, які брали участь у повстанні Я. Острянина, у 1638 р. заснували Чугуїв). Ще більших масштабів переселення до Сло­бідської України набуває під час Національно-визволь­ної війни. У 50-60-х рр. XVII ст. з’явились такі міста, як Острогозьк, Суми, Харків, Богодухів тощо. Під час Руїни переселенцями з Правобережжя було засновано Вовчанськ (1674) та Ізюм (1681). Завершення колоніза­ції збіглося з новим посиленням шляхетського свавілля на Правобережній Україні та придушенням гайдамаць­кого руху у сер. 30-х рр. XVIII ст., а також із поглиблен­ням суперечностей між козацькою старшиною, низови­ми козаками й селянами на Гетьманщині.

Переселенські хвилі спричинили різке зростання насе­лення Слобожанщини, яке наприкінці XVII ст. стано­вило 120 тис., а за реєстром 1732 р. збільшилося майже до 400 тис., або на 10% від загальної чисельності насе­лення всіх земель, де мешкали українці.

Заселення колишніх земель Дикого поля певний час мало підтримку від царського уряду. Москва сподіва­лась, що за допомогою переселенців зможе отримати економічну користь та посилити оборону своїх кордонів на півдні. Через це українські переселенці отримували від царського уряду землю, зброю й харчі, звільняли­ся від сплати більшості податків («слободи»), зберігали козацькі вольності та полковий устрій.

У 1650-х рр. засновано Острогозький, Сумський, Охтирський, Харківський полки. Дещо пізніше до них до­дався Ізюмський (1685). На відміну від Гетьманщини, на Слобожанщині не було гетьманів і владу зосереджу­вали полковники, що у свою чергу залежали від дер­жавної адміністрації під керівництвом московських воє­вод (зокрема білгородського), а з XVIII ст. – військових губернаторів.

3 часу правління Петра І російська влада дедалі біль­ше втручалася у внутрішні справи полків Слобідської України та обмежувала їх автономію. У 1732 р. імпера­триця Анна Іоанівна скасувала автономію Слобожанщи­ни, але через одинадцять років її поновила інша імпе­ратриця – Єлизавета Петрівна, що було підтверджено спеціальною жалуваною грамотою. Проте козаки втра­тили право вільного переходу з одного полку до іншого.

Полковий устрій та уряди на полковому і сотенному рівні не мали суттєвих відмінностей з Гетьманщиною. У XVIII ст. відбувалося обмеження козацького самовря­дування, царські урядовці призначали старшин із за­можних козаків.

Населення ділилося на козацтво, духовенство, міщан­ство і селянство. Часто відбувалися переходи з одного стану в інший (із селян у козаки). Провідну роль віді­гравало козацтво, яке охоплювало половину населення Слобожанщини. Основні заняття населення: хлібороб­ство та скотарство. Із сер. XVIII ст. набула поширення трипільна система. Поряд із козацькими і дрібними се­лянськими землеволодіннями почали розвиватися ве­ликопанські (козацька старшина, російські дворяни, монастирі) володіння.

Дати

1630-ті рр. – початок української колонізації Дикого поля.

1654 р. – заснування Харкова.

1732 р. – ліквідація «займанщини».

1743 р. – тимчасове відновлення автономії Слобідських полків.

Запам’ятайте

Слобідська Україна – історико-географічний регіон, що охоплює Харківську, частину Сумської, Луганської та До­нецької областей, а також окремі райони Бєлгородської, Кур­ської та Воронезької областей Росії.

Займанщина – земельна власність, яку набували шляхом зайняття вільних земель. Була значно поширена на Слобід­ській Україні у XVII – 1-й пол. XVIII ст.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: