Коротко та головне про життя Слобідської України у 2-й пол. XVII – 1-й пол. XVIII ст. ЗНО
З 1630-х рр. стає масовою українська колонізація Слобожанщини. Основу переселенців складали учасники козацьких повстань (зокрема, 900 козаків, які брали участь у повстанні Я. Острянина, у 1638 р. заснували Чугуїв). Ще більших масштабів переселення до Слобідської України набуває під час Національно-визвольної війни. У 50-60-х рр. XVII ст. з’явились такі міста, як Острогозьк, Суми, Харків, Богодухів тощо. Під час Руїни переселенцями з Правобережжя було засновано Вовчанськ (1674) та Ізюм (1681). Завершення колонізації збіглося з новим посиленням шляхетського свавілля на Правобережній Україні та придушенням гайдамацького руху у сер. 30-х рр. XVIII ст., а також із поглибленням суперечностей між козацькою старшиною, низовими козаками й селянами на Гетьманщині.
Переселенські хвилі спричинили різке зростання населення Слобожанщини, яке наприкінці XVII ст. становило 120 тис., а за реєстром 1732 р. збільшилося майже до 400 тис., або на 10% від загальної чисельності населення всіх земель, де мешкали українці.
Заселення колишніх земель Дикого поля певний час мало підтримку від царського уряду. Москва сподівалась, що за допомогою переселенців зможе отримати економічну користь та посилити оборону своїх кордонів на півдні. Через це українські переселенці отримували від царського уряду землю, зброю й харчі, звільнялися від сплати більшості податків («слободи»), зберігали козацькі вольності та полковий устрій.
У 1650-х рр. засновано Острогозький, Сумський, Охтирський, Харківський полки. Дещо пізніше до них додався Ізюмський (1685). На відміну від Гетьманщини, на Слобожанщині не було гетьманів і владу зосереджували полковники, що у свою чергу залежали від державної адміністрації під керівництвом московських воєвод (зокрема білгородського), а з XVIII ст. – військових губернаторів.
3 часу правління Петра І російська влада дедалі більше втручалася у внутрішні справи полків Слобідської України та обмежувала їх автономію. У 1732 р. імператриця Анна Іоанівна скасувала автономію Слобожанщини, але через одинадцять років її поновила інша імператриця – Єлизавета Петрівна, що було підтверджено спеціальною жалуваною грамотою. Проте козаки втратили право вільного переходу з одного полку до іншого.
Полковий устрій та уряди на полковому і сотенному рівні не мали суттєвих відмінностей з Гетьманщиною. У XVIII ст. відбувалося обмеження козацького самоврядування, царські урядовці призначали старшин із заможних козаків.
Населення ділилося на козацтво, духовенство, міщанство і селянство. Часто відбувалися переходи з одного стану в інший (із селян у козаки). Провідну роль відігравало козацтво, яке охоплювало половину населення Слобожанщини. Основні заняття населення: хліборобство та скотарство. Із сер. XVIII ст. набула поширення трипільна система. Поряд із козацькими і дрібними селянськими землеволодіннями почали розвиватися великопанські (козацька старшина, російські дворяни, монастирі) володіння.
Дати
1630-ті рр. – початок української колонізації Дикого поля.
1654 р. – заснування Харкова.
1732 р. – ліквідація «займанщини».
1743 р. – тимчасове відновлення автономії Слобідських полків.
Запам’ятайте
Слобідська Україна – історико-географічний регіон, що охоплює Харківську, частину Сумської, Луганської та Донецької областей, а також окремі райони Бєлгородської, Курської та Воронезької областей Росії.
Займанщина – земельна власність, яку набували шляхом зайняття вільних земель. Була значно поширена на Слобідській Україні у XVII – 1-й пол. XVIII ст.