Сто років самотності вважається шедевром Ґабрієля Ґарсія Маркеса, метафоричним описом історії Колумбії або Латинської Америки. Роман описує історію життя родини Буендіа та їхнього містечка Макондо впродовж ста років. Номер 17 у рейтингу «100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік».
«Сто років самотності» належить до напрямку магічного реалізму (ознаки магічного реалізму в романі “Сто років самотності”)
| Назва | «Сто років самотності» |
| Автор | Ґабріель Ґарсія Маркес |
| Рік видання | 1967 |
| Жанр | Роман-міф, роман-притча, сімейна хроніка, інтелектуальний роман |
| Нагороди | Нобелівська премія |
| Тема «Сто років самотності» | Історія шести поколінь роду Буендіа (в алегоричному сенсі — історія розвитку свідомості людства від жадібного пізнання світу до перенасичення ним і відчуження від нього) |
| Час і місце дії | Час — від середини ХІХ до середини ХХ ст. Жодних дат у творі немає, як і назви країни. Дія відбувається ніби поза часом і простором |
| Проблематика «Сто років самотності» | Самотність, відповідальність за свій вибір, роз’єднаність і солідарність, історична пам’ять, батьки й діти, кохання, сім’я |
| Головні герої “Сто років самотності” | Хосе Аркадіо й Урсула Буендіа, їх нащадки Хосе Аркадіо-молодший, Ауреліано (полковник Буендіа), Амаранта; Хосе Аркадіо (Аркадіо), Ауреліано Другий, Хосе Аркадіо Другий, Ремедіос Прекрасна; Меме, Хосе Аркадіо; Амаранта Урсула, Ауреліано Бабілонья та ін. |
Ідея роману Маркеса «Сто років самотності»
- Заклик до гуманізму, працелюбності, любові до землі, моральної чистоти.
- Утвердження думки про те, що не самотність, роз’єднаність, а солідарність урятує людство.
- Відповідальність людини за свої вчинки, дії, вибір і перед сучасним йому суспільством, і перед майбутніми поколіннями.
- Необхідність думати про наслідки неконтрольованого біологічного потягу.
- Засудження жорстокості, воєн, ворожнечі, історичного безпам’ятства.
Риси фантастичного, «магічного» і реального в романі “Сто років самотності”
| Реальне | Фантастичне |
| Мандри циган; бродячі циркові трупи; родинне життя Буендіа; громадянські війни, швидке поширення прогресу, технічних новинок; природа Латинської Америки; діяльність «бананових» та інших компаній, «бананові лихоманки» та ін.; боротьба за виживання серед дикої природи та ін. | Старий циган, що зашифрував історію роду Буендіа й повернувся в їхній дім навіть після смерті, бо йому, «мабуть, там самотньо»; вік героїв — до 150 років (Урсула, Пілар); привиди в будинку; вознесіння Ремедіос Прекрасної; струмок крові, що тече від убитого сина до матері; кількість їжі, гостей та інші перебільшені можливості людей, їхні пригоди |
У романі «Сто років самотності» розповідається історія шести поколінь роду Буендіа, від початку до кінця, від кохання його засновників Урсули й Хосе Аркадіо Буендіа до виродження роду: народження дитини з поросячим хвостом. Це символ деградації людства через утрату ним спільності. Замкненість роду, відірваність від реального часу призводять до його самотності, а далі — до вимирання.
Отже, одна з головних проблем твору — це проблема самотності. Доведіть це на прикладі образів твору.
Хоча герої живуть у сім’ї, але кожен із них самотній. Наприклад, полковника Буендіа ще в дитинстві лікар визнав схильним до самотності, він нікому не довіряє, усіх підозрює, навіть відмежовується від людей. Закінчує своє життя засновник роду Хосе Аркадіо також самотньо: прив’язаним у дворі до каштана. Його вважають божевільним.
Самотньою пішла в інший світ і мудра Урсула, вона так і не довірила нікому таємницю місцезнаходження скарбу.
Хосе Аркадіо Буендіа говорить про Пруденсіо Агіляра: «Певно, йому дуже важко. Мабуть, він страшенно самотній». Про Мелькіадеса: «Він справді побував на тому світі, але не витримав самотності й повернувся назад». Про Амаранту: «Вона сподівалась мати його за сина, який розділив із нею самотність і пом’якшив страждання…»
Про Хосе Аркадіо Другого і Ауреліано Другого: «…єдине, що збереглось у близнюків спільне, був самотній вигляд, властивий усій сім’ї». Про Ребеку: «Надто багато років вона страждала і бідувала, завойовуючи собі привілеї самотності». Про Маурісіо: «Він помер старим, у цілковитій самотності».
Самотність у Маркеса — це психологічний стан людини, її внутрішнє захворювання. Воно із середини підточує її фізичні та моральні сили і, урешті-решт, зводить у могилу. Це добре проявляється у другому поколінні сім’ї Буендіа. Вони всі замкнені в собі, відірвані від реального часу і саме це призводить їх спочатку до самотності, а потім — до вимирання. Автор неначе хоче сказати, що людина, сім’я, рід, якщо вони самотні, бездуховні, то приречені на самознищення.