Суспільно-політичний рух в Україні 19 ст. Національний рух

Коротко та головне про зародження Суспільно-політичного руху у Наддніпрянській України XIX ст. Зародження національного руху, Де­кабристський рух, Кирило-Мефодіївське братство

Феодально-кріпосницька система, яка домінувала в Росії, викликала обурення не тільки селянства, але й про­гресивно мислячих представників інших суспільних верств. Поширення ідей Великої Французької револю­ції, Вітчизняна війна 1812 р. та європейський похід ро­сійської армії прискорили формування таємних органі­зацій, що мали на меті зміну існуючого ладу.

Спершу виникали масонські ложі: «Вмираючий сфінкс» (Харків), «З’єднані слов’яни» (Київ), «Любов до Істини» (Полтава) тощо. Вони об’єднували військо­вих, чиновників, поміщиків. Масонами були І. Котля­ревський, В. Капніст, В. Лукашевич. Діяльність масон­ських лож, як потенційно небезпечна, була заборонена царським указом у 1822 р.

Логічним продовженням масонства стала поява де­кабристського руху. В Україні він був представле­ний «Південним товариством». Здебільшого його діяльність охоплювала Правобережжя, де існували управи у Тульчині (П. Пестель), Кам’янці (С. Волконський) та Василькові (С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін). Програмним документом «Південного товариства» стала «Руська правда», розроблена П. Пестелем. Основни­ми її положеннями стали: повалення самодержавства, скасування кріпацтва, демократизація життя, створен­ня республіканського ладу. Проте будь-якого особливо­го статусу для українських земель не передбачалося. Після несподіваної смерті імператора Олександра І декабристи спробували підняти пов­стання, але обидві спроби (у грудні 1825 р. у Петербур­зі та у січні 1826 р. в Україні) зазнали невдачі. Голов­на причина поразки декабристів – відсутність сталих контактів з народом.

Всупереч асиміляційній політиці імперської влади, на межі ХVIII-ХІХ ст. у Наддніпрянщині активізуються процеси національно-культурного відродження, форму­вання української інтелігенції, що складе основу національного руху. В цей час її представники найбільшого значення надавали виявленню та збереженню рис української етнічної самобутності. Осередками інтелі­генції ставали університети. Першим у Наддніпрянщи­ні було відкрито Харківський університет (1804), згодом університет з’являється і у Києві (1834).

Вагомий внесок у розвиток національного руху на­лежить Кирило-Мефодіївському братству. Біля вито­ків організації стояли М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський. Частим гостем на зборах товариства був Т. Шевченко. Свої програмові засади члени братства сформулювали у «Книзі буття українського народу» та «Статуті Слов’янського братства».

Кирило-мефодіївці вірили у можливість створення де­мократичної федерації християнських православних слов’янських республік. Участь Росії в ній не передба­чалася. Крім того, серед основних цілей братства було скасування кріпосного права та станового розподілу суспільства, загальна демократизація, розвиток націо­нальних мов і культур.

Щодо шляхів реалізації програмних цілей, серед чле­нів братства не було єдності: помірковані (В. Білозерський, М. Костомаров) розраховували на поступове ре­формування суспільства, тоді як радикали (М. Гулак, Т. Шевченко) виступали за організацію народного пов­стання. Навесні 1847 р. братство було викрито, а його активні учасники репресовані.

Дати

1798 р. – вихід «Енеїди» І. Котляревського,

1830-1831 рр. – польське повстання проти царату, яке охо­пило і землі Правобережної України.

1846-1847 рр. – діяльність Кирило-Мефодіївського брат­ства.

Запам’ятайте

Нація – етнічна спільнота з єдиною мовою і самосвідомі­стю. Історична спільність людей, що складається на певній території та має сталі економічні зв’язки, власну літератур­ну мову, деякі особливості культури і характеру.