“Свята мати – джерело добра, яке змінює світ” твір
Видатний поет і художних Тарас Григорович Шевченко був близький до народу. Кобзар часто писав про долю жіноцтва, він оспівував у своїх творах берегиню роду й народу.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п’єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми “Наймичка”, Оксана з поеми “Слепая”, Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а згустком крові, що запеклась у його серці. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котру передчасно “у могилу нужда та праця положила”, це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті “голубки молодії”, в яких у наймах коси побіліли.
Чи не тому стали крилатими слова:
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
“Свята мати – джерело добра, яке змінює світ” твір за творчістю Шевченка
Тяжку долю жінок-матерів змалював у своїх творах видатний український письменник та поет Т. Г.Шевченко. У творах «Наймичка», «Катерина», «Марія», «Сова» розповідається про жінок-матерів, які, самостійно виховуючи своїх дітей, з різних причин пережили трагедії свого життя. Поема «Катерина» була першим твором, в якому розповідається про тяжку долю жінки-матері. В ньому йдеться про тяжку долю матері, яка поза шлюбом народила сина від москаля, що пішов на війну і не повернувся. Дівчина не знаходить підтримки своїх батьків, вона у розпачі і вирішує йти на пошуки свого коханого. Але потім вона кориться своїй долі і в тяжкій душевній травмі залишає сина напризволяще, а сама топиться.
Катерина була слухняною дівчинкою, була надією своїх батьків. Але Шевченко вже бачить, яка тяжка доля чекає дівчину, про що говорить у таких рядках:
«Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі ?»
Саме така доля чекала Катерину, котра одна, в злиднях, пішла шукати батька дитини, який покинув їх назавжди.
Твір «Наймичка» став другим твором про тяжку жіночу долю. Хоч долі цих жінок і відрізняються, але в чомусь вони перетинаються. В цьому творі йде мова про те, як наймичка Ганна народила сина Марка. Про історію його народження автор нічого не розповідає, а починає оповідь вже після його появи на світ.
Ганна підкидає свого маленького сина до заможних селян. Залишається тільки здогадуватися, чому мати йде на такий вчинок. З часом дівчина наймається в будинок до прийомних батьків своєї дитини. Її очікує тяжке випробування: бачити кожен день свого сина, жити поряд з ним і робити все для того, щоб він нічого не запідозрив. Для неї дуже важливим, але занадто тяжким було питання: чи зможе він її прийняти, чи не звинувачуватиме її у цьому вчинку. Вона безмежно мучиться цими запитаннями, аж поки не розповідає про все своєму синові. Хоч Ганні і пощастило жити у добрих людей, але для матері це було тяжким випробуванням.
Т. Г. Шевченко у своїх творах створив нетиповий образ жінки-матері, і якщо його узагальнити, то ми побачимо добру, просту, красиву дівчину, гарно виховану, яка палко, але невдало закохується, має мужній характер, бажає щастя для своєї дитини і кориться своїй долі. Саме такий образ жінки-матері в своїх творах розкриває нам Тарас Шевченко.
“Свята мати – джерело добра” твір за творчістю Шевченка
У вірші «Якби ви знали, паничі», котрий зображує дитинство поета, Тарас Григорович віддає належну шану своїй неньці, найріднішій людині на землі, відчувається безмежна вдячність, хоча вона не загадана тут жодним словом, проте її можна побачити в характеристиці, котру дає поет, у найніжніших епітетах:
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Ніколи не забуде Шевченко того, що заради майбутнього своїх дітей, нехай і кріпацького, його мати віддала своє здоров’я та життя. Це перший, але найбільший, найвагоміший, найповчальніший приклад жертви в житті великого українця. Не дивно, що вся його подальша доля — одна суцільна жертва, котра складається з тисяч менших. Для поета це закономірно, адже так робила мати — найсвятіша людина для нього. Усе людство повинно вчитися, але не тільки у відомого митця, а й у його родини загалом і насамперед матері. Її риси характеру простежуються в усіх подальших творах Тараса Григоровича.
Мабуть, найкращим віршем на тему материнства є «У нашім раї на землі», адже в ньому показано збірний сильний народний образ, що складається з трьох витончених у моральному плані граней: збожеволілої матері-одиначки, котра невтомно продовжує вірити, що її дитя — «найкраще над всіми»; покинутої старенької неньки, що продовжує молитися за своїх дітей, хоча сама помирає від холоду й бідності; нещасної, обездоленої покритки, котра все терпить, аби вберегти своє немовля від сорому. У цій мінорній за змістом поезії найяскравішим підтвердженням важливої місії матері є такі рядки:
…І зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї Матері святої,
Що в мир наш Бога принесла…
Після такого очевидно, що ще якісь слова зайві: без матерів світ просто би не існував, життя припинилося, а ми не стали би навіть порохом. Кожен повинен розуміти, що його ненька — найдорожча людина в цьому житті, адже вона його подарувала, інакше не було би нічого, ні початку, ні кінця.
“Свята мати – джерело добра, яке змінює світ” твір
І перед нею помолюся, мов перед
образом святим тієї матері
святої…
Т. Шевченко
Для кожного з нас матір – це найдорожча, найрідніша людина в світі, яка завжди може вислухати, порадити, захистити від недруга, врятувати від біди та розділити тугу чи душевний біль. Будь-яка матір ладна віддати за дитину своє життя, залишити цей білий світ заради того, щоб часточка її плоті продовжила своє існування в цьому жорстокому, але такому дорогому серцю світі.
Що є величніше від образу матері? Що є благородніше від вдячності сина своїй матері за подароване йому життя, за витрачені на його виховання роки, за безсонні ночі, проведені над колискою, за лагідне серце та велику душу, що завжди прощала й наповнювала все навкруги теплом та світлом?
Тарас Шевченко – великий син України, творчість якого пронизана «образом святим тієї матері святої». Поет написав безліч творів, в яких чітко викресленим виступає саме образ матері – берегині роду та сімейного вогнища.
Кобзарю була добре відома доля жінки-матері в тогочасному суспільстві. З великою любов’ю згадує Шевченко свою матір, яка ростила його, просила у Бога та пречистої матері щасливої долі для своєї дитини. Вона
…вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину…
Слово «мати» для поета особливо дороге, адже він дуже рано залишився сиротою і не встиг зазнати радощів дитинства, зігрітого материнською ласкою. Його добру матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила». А тому біль і туга пронизують кожен рядок, кожне слово великого Кобзаря.
Дуже реалістично зображує Шевченко тяжку долю матері-кріпачки, що змушена терпіти злидні, щоденну виснажливу працю на панщині, важку хатню роботу, долю жінки, яка виховує своїх дітей у мирі та любові, а потім змушена віддавати їх у рекрути на двадцять п’ять років, що приносило невимовні страждання. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, народжуючи позашлюбних дітей! І все це ми бачимо в творах Шевченка, які показують трагічну долю української матері.
Яскравим прикладом материнської любові та невмирущої надії може послужити поема «Сова», в якій єдиного сина матері віддають у солдати. Марно чекає жінка на повернення своєї дитини, адже від нього немає жодної звістки. Стара знесилена, вона стає жебрачкою та божеволіє від горя. Поет ніби розділяє душевний біль героїні та плаче разом із нею.
З великим жалем та співчуттям ставиться автор до мук матерів-покриток, зганьблених панами. Ця тема вдало розкривається в поемах «Катерина», «Лілея», «Слепая», «Відьма», «Марина» та багатьох інших. Ці багатостраждальні жінки постають чистими, вірними, великими у своїй материнській любові.
В поемі «Катерина» розкрито трагедію молодої матері-покритки, яку батьки за її гріх виганяють із дому. Катерина з немовлям на руках йде шукати милого. Вона змушена просити милостиню, щоб не померти з голоду. Любов до дитини перемагає сором. Відштовхнута тим, кого так палко кохала, Катерина закінчує життя самогубством, а сина лишає при дорозі.
Велич материнської любові показано в поемі «Наймичка», де змальовано, як покритка Ганна, проявивши величезну силу волі, підкидає своє дитя бездітній сільській родині, а сама стає у них наймичкою, щоб весь час бути поруч зі своїм сином. Образ матері-наймички приваблює читача своєю скромністю, добротою, здатністю на самопожертву заради дорогої людини. Все життя Ганна прожила поряд зі своїм сином і жодного разу не сказала ні слова про те, що вона його матір. І лише перед смертю жінка зізнається Маркові у своєму безталанному материнстві:
Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати.
У поемі «Відьма» головна героїня Лукія не має навіть такого неповного материнського щастя, як Ганна. Жінка, народивши двох діток, втратила право на особисте щастя, право на виховування своїх дітей, на життя поряд із ними.
Ніхто до Шевченка в українській літературі не зміг створити таких хвилюючих образів жінок.
За біблійними мотивами великий Кобзар написав поему про Божу Матір, наділивши її загальнолюдськими рисами. Марія постає перед читачами люблячою та ніжною матір’ю. Поема сповнена епізодами її страдницького життя, поневірянь, мандрування в чужі краї. Після розп’яття сина Марії за проповіді нових ідей, жінка вселила мужність у душі учнів і послідовників, які взялися продовжувати його справу.
Жінка-мати виражає у Шевченка думи, прагнення, мрії трудового народу. У вірші «Сон» поет реалістично змальовує картини з життя жінки, яка брала немовля з собою на панщину, щоб там, на полі, його годувати.
У сні матері відображається бажана мрія про волю, вільну працю та щасливе майбутнє для її дітей і внуків:
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Уже засватаний, жонатий –
На вольній бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
І на своїм веселім полі…
Прокинувшись, жінка розуміє, що нічого того немає. Вона радіє тому, що в неї росте син. Але ця радість неповна, адже повного щастя не може бути в пригнобленому людському становищі.
Мати з дитиною – це найсвітліший образ для Шевченка, образ, який поєднує в собі красу, ніжність і благородство:
У нашім краї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Мати у поета оповита ореолом величі. Саме на такий святий образ автор міг молитися за святість її материнської любові. Шевченко вірив, що колись доля жінки стане кращою, що з життя зникне тяжка наруга та кривда, а на зміну їм прийде щастя та свобода:
І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Вірші великого Кобзаря змушують задуматися не лише над недоліками тогочасного покріпаченого суспільства, а й над недоліками сьогодення. Ці поетичні рядки відкривають читачам новий світ, зовсім інший, не схожий на той, який ми малюємо в своїй уяві кожного дня, не такий, про який ми можемо прочитати в історії. Світ, створений Шевченком, наповнений найрізноманітнішими почуттями та надією на світле майбутнє.