Варіант 1
Кількість слів: 263
Я вважаю, що біла ворона — дуже рідкісний випадок у наш час. Боячись осуду чи нерозуміння, прагнучи не почуватися чужим у колективі, багато хто намагається приховати те, що є його індивідуальністю, і піддається впливу оточення. Лише сильні зберігають своє «Я».
По-перше, сильні люди завжди відрізняються від інших своїм характером, світобаченням, здатністю самостійно мислити, умінням висловити думку й жити своїм розумом. Щоб стати таким, потрібна неабияка воля, цілеспрямованість, стійкість, упевненість у тому, до чого докладаєш зусилля. Працювати над собою нелегко, але приємно: принаймні ясною є мета й відчутним результат. Значно важче не звертати уваги на скептиків чи недоброзичливців тоді, коли їх більшість і ти здаєшся їм диваком.
Яскравим прикладом із життя є мій хрещений батько Володимир. У класі, де зневажали «ботанів» і зубрилок, він був білою вороною, тому що йому подобалося навчання. Він студіював матеріал глибоко й ретельно, знаючи, що від здобутих знань залежить майбутнє. Частина однокласників, які тоді глузували з нього, зараз безробітні, а він, ставши кваліфікованим фахівцем, має стабільну високооплачувану роботу, якою захоплений так само, як і колись навчанням.
По-друге, сильна особистість здатна захистити не лише себе, а й інших, уміє повести за собою людей і змінити їх па краще.
Прикладом з літератури є постать Ісуса Христа. Він зціляв хворих, виганяв бісів, а найголовніше — навчив людей любити ближніх своїх, любити Бога. Христос добровільно приніс себе в жертву, щоб люди змогли отримати вічне життя.
Отже, бути білою вороною досить непросто: треба бути сильною особистістю: мати сталевий характер, уміти працювати над собою, не втрачати орієнтирів навіть тоді, коли оточення не сприймає тебе, і, знаючи, як змінити щось на краще, уміти повести за собою інших.
Варіант 2
Кількість слів: 285
Мені здається, що на запитання, чи легко бути білою вороною й чи можна таких людей уважати сильними, неможливо відповісти однозначно. Спочатку треба з’ясувати кілька важливих обставин, від яких значною мірою залежить відповідь.
З одного боку, суттєвим є те, хто ті інші (більшість), від яких відрізняється той, кого сприймають як білу ворону. Чому його так сприймають? Поясню свою думку на прикладі образів твору Віктора Желєзникова «Опудало». Клас під впливом бездушних, жорстоких лідерів об’єднався проти дівчинки, яка на голову вища, людяніша від тих, що протистоять їй. Знавіснілий натовп улаштував символічну страту, спалюючи опудало Оленки Безсольцевої, але навіть так не вдалося її, сильну своєю духовністю й мужністю, перемогти. Якщо ж білою вороною, навпаки, виявився розбещений егоїст чи до всього байдужий «пофігіст», їх не назвеш сильними, але їм теж не буває комфортно серед порядних людей.
З іншого боку, важить і те, наскільки глибинними є відмінності між більшістю й диваком, який не хоче бути схожим на інших. Думаю, що приклад з особистого досвіду глибше розкриє цей аргумент. Новенька відразу здалася нам білою вороною, хоча з’явилася в чорному, дивилася якось зверхньо й одразу з погордою заявила: «Я — гот!» Вона вважала, що будь-хто з нас був би білою вороною в компанії її друзів. «Несумісні», — подумали ми й… помилилися. У класі якраз було багато спільних справ: зняти фільм на шкільний кінофестиваль, закінчити проект тощо. Нам було ніколи цікавитися готами, а Настя виявилася своєю — відповідальною, надійною. За місяць ми забули про білу ворону, а вона про готів. Може, тому, що йшлося не про справжню відмінність, а про тимчасову роль?
Отже, щоб не втратити своєї індивідуальності, треба бути моральним і внутрішньо несхитним; особливо складно зберегти своє «Я» серед байдужих або агресивних людей, а якщо несхожість ця несуттєва (тимчасова, рольова), то білою вороною когось уважатимуть недовго.