Варіант 1
Кількість слів: 256
Звісно, у світі немає лише чорного і білого, не варто впадати в крайнощі, але, на мою думку, існують речі, які навряд чи можна пробачити. І серед них зрада — один із найтяжчих злочинів.
По-перше, з давніх-давен зрада вважалася чи не найбільшим гріхом. Так, в останньому, дев’ятому колі пекла «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі три Люциферові пащі гризуть Каїна, Брута, Іуду. Це особливі грішники — зрадники брата, друга, пророка.
По-друге, невірність рівносильна вбивству: через неї руйнуються стосунки, зникає довіра, гинуть почуття. Недаремно кажуть, що людина, зраджена одного разу, уже ніколи те відкриється знову, ховаючись за уявний мур — захисну споруду своєї душі. А зрадникові ніколи не буде вже довіри. Яскравий приклад образного осмислення зради як явища можна побачити в поемі Ліни Костенко «Маруся Чурай». Цей гріх однаково огидний і непрощенний, кого б або чого б він не стосувався, стверджує поетеса, укладаючи в уста Івана Іскри незабутні слова:
Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?!
По-третє, зрада є проявом страху, слабкості духу. Сильна особистість бореться, любить і ненавидить відкрито, у неї немає потреби ховатися. Зрада завжди супроводжується підлістю, не-правдою, а тому вона знецінює слово людини, її вчинки. Зрадник — духовно мертва людина. Прикладом із життя, який підтверджує цю думку, уважаю розповідь Євгена Сверстюка про колишнього товариша, який підписав донос, не витримавши тортур табірних катів. Мене вразило те, що панові Євгену неприємно було навіть назвати його ім’я.
Отже, не існує однозначно чорного або білого, але зрада — найтяжчий злочин, який сіє розбрат у країни, колективи, родини, душі людей. Зрада є проявом найгірших рис характеру та свідчить про духовну смерть людини.
Варіант 2
Кількість слів: 217
У кожного виникають різні асоціації зі словом «зрада». І в мене, напевно, як і в більшості, воно викликає цілий шквал негативних емоцій. Буває, що зраджують коханого, друга, батьків, Батьківщину… Та, на моє переконання, будь-яка зрада — це найогидніший учинок, який не пробачають.
По-перше, зрадники корисливі й егоїстичні, їхні серця, уражені іржею байдужості, не мають людяності й співчуття. У зв’язку з цим не можу не згадати Руфа Білана — персонажа творів Олександра Волкова про чарівну країну. Спокусившись великою кількістю золота, він відкрив ворота рідного міста ворожій армії, піддавши небезпеці життя багатьох людей. Обурення закипає в серці, коли усвідомлюєш ницість скоєного цим нелюдом. Невже це можна пробачити? Очевидно, що ні.
По-друге, зрада безжально нищить усе те найкраще, що виникає в стосунках близьких людей: довіру, радість, кохання, дружбу — найсвітліші почуття, виплекані взаємною прихильністю. Якою прикрою, болючою є зрада друга, я відчула на власному досвіді, коли моя колишня подруга Оля залишила нашу компанію, з якою товаришувала багато років, бо познайомилася з новою, «крутішою». Її вчинок неприємно вразив нас, але в кожного з’явилося й незрозуміле почуття якоїсь власної провини, зневіри. Мені здається, що наші товариські стосунки навряд чи відновляться.
Отже, можна дійти висновку, що зрада завжди є болісним і неприємним фактом, а пробачити її навряд чи можливо. Але кожен має це вирішувати сам. І, яким би не був вибір людини, його не можна засуджувати.