Варіант 1
Кількість слів: 265
Білою вороною найчастіше називають того, хто мислить інакше, має незвичну зовнішність тощо. Як правило, становище таких особистостей у суспільстві нестабільне, адже інші їх не розуміють і навіть не намагаються допомогти їм подолати труднощі. Я переконана, що більшість із них, витримуючи болісні удари долі, стають міцніші духом. Але і їм, як і кожному з нас, потрібні розуміння, підтримка та співчуття.
Неординарні особистості — сильні, бо пливти проти течії важко, але постійний спротив гартує дух. Чим це не переконливий аргумент? Хоча мій життєвий досвід не дуже багатий, у ньому є відповідний приклад. Мого талановитого, розумного друга-панка в школі не любили навіть не через незвичну зовнішність, а через те, що він не погоджувався з думками інших. Хіба це по-людськи? Йому доводилося терпіти знущання однолітків украй довго, але він навчився не зважати на це й вистояв. Сила духу й оригінальність думок допомогли йому досягнути успіху в престижній компанії, де цінують саме ці якості.
Ще одним аргументом на користь моєї тези може бути той факт, що люди звикли бачити в інакшому переважно погане, тому знайти оточення, здатне адекватно оцінити білих ворон, буває досить складно. Підтвердженням до моїх міркувань є приклади з багатьох творів художньої літератури. На думку відразу спадає гидке каченя з однойменної казки Ганса Крістіана Андерсена. Ніхто не любив його через те, що воно було не таким гарним, як інші птахи. Ображене пташеня вирішило піти геть, аби повернутися прекрасним лебедем, якого всі зразу полюбили.
Отже, білим воронам украй тяжко, але вони є надзвичайно сильними: життєві незгоди загартовують їхній характер. Неправильно ділити всіх на «таких» і «не таких», на дивних і нормальних: кожен із нас може опинитись у подібних обставинах.
Варіант 2
Кількість слів: 263
Суспільство завжди цуралося білих ворон і всіляко таврувало їх або не сприймало всерйоз. Не дивно, що й жилося таким людям завжди нелегко, але це й робило їх сильними особистостями. Я вважаю, що білі ворони потрібні людству й саме вони змінюють суспільство, є чинниками прогресу.
Аргументом на користь мого твердження є те, що багато відкриттів, винаходів і творів мистецтва були спершу не сприйняті, а їх автори суворо й безжалісно засуджені або ж просто не помічені. Та, як виявлялося згодом, вони просто випередили свій час на кілька десятків, сотень чи навіть тисяч років. Яскравим прикладом цього є особистість усесвітньо відомого нині, але не визнаного за життя генія постімпресіонізму — голландського художника Вінсента Ван-Гога. Його шедеври, належно не оцінені сучасниками, нині виставляються в найвідоміших галереях і музеях світу, збираючи натовпи захоплених глядачів, а багатії викладають за них величезні кошти на аукціонах.
Моє переконання грунтується також на тому, що білими воронами доволі часто нарікають тих, хто своїм непересічним інтелектом становить загрозу панівним колам, які не бажають утрачати свою владу й авторитет.
Проблема ця була і є надзвичайно актуальною, тому й прикладів її художнього втілення є чимало. Одним із творів, що викриває безжалісну нейтралізацію геніальної особистості у власних брудних цілях, є п’єса Бертольта Брехта «Життя Галілея». Її головний герой — видатний фізик і астроном, який зазнав неймовірних утисків з боку церкви й інквізиції за свої відкриття, що радикально змінювали уявлення про будову Всесвіту. Духовенство та його прибічники критикували погляди Галілея, боячись утратити свою безмежну владу.
Таким чином, бачимо, що білі ворони не є зайвою ланкою в суспільстві. Вони не бояться йти всупереч загальноприйнятій думці й своїм існуванням руйнують усі стереотипи.