Творчість Генріка Ібсена
У другій половині ХІХ ст. в норвезькій літературі панувала так звана національна романтика. Але Ібсен був переконаний, що «не дріб’язкове копіювання сцен побуту» робить письменника національним, а «той особливий тон», що мчить «назустріч нам із рідних гір, із долин… але насамперед — із глибини нашої власної душі». Ще 1857 року Ібсен так визначив своє творче завдання — зробити драму серйозною, примусити глядача мислити разом із автором і героями, перетворивши його на «співавтора драматурга». У драмі не повинні боротися ідеї, тому що цього не буває в дійсності, слід показувати «зіткнення людей, життєві конфлікти, у яких, як у коконах, глибоко приховані ідеї, що борються, гинуть або перемагають».
Усю творчість Генріка Ібсена умовно поділяють на 3 періоди:
1848-1864 рр. — І період творчості: національно-романтичний. Оспівує героїчне минуле Норвегії. Це «Катиліна», «Богатирська могила».
1865-1878 рр. — II період творчості: реалістичний. Засудження буржуазної дійсності — п’єси «Бранд»,«Пер Ґюнт».
1878-1896 рр. — III період творчості: створення «нової драми». «Ляльковий дім», «Привиди», «Дика качка».
Ще за життя Ібсена його драматургію було визнано новаторською.
Але особливо визначальні все-таки ті п’єси Ібсена, у яких і сюжетна аналітичність, й інтелектуальне осмислення зосереджені в останніх сценах твору, у його розв’язці, де в діалозі, який межує з дискусією, відбувається справжнє переосмислення персонажами свого попереднього життя й самих себе.