Українські суспільно-побутові пісні

Українські суспільно-побутові пісні

 

«Пісні для України все: І поезія, й історія, і батьківська могила. Покажіть мені народ, у якого було б більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями. Виклад пісень… як жіночих, так І козацьких майже завжди драма­тичний ознака розвитку народного духу й діяльного, неспокійного життя, яким довго жив народ». Ці слова належать видатному письмен­никові М. Гоголю.

Справді, Україна здавна славиться своєю народнопісенною твор­чістю. Уявіть пісенний фонд нашого народу становить понад 300 тисяч творів! Це духовна скарбниця України.

Які пісні входять до суспільно-побутових пісень?

Це – козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські пісні. Усі різновиди су­спільно-побутових пісень об’єднує те, що в них відображені настрої народу, викликані різними явищами суспільного життя.

У суспільно-побутових піснях відтворене життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало їх заради миру, спокою й добробу­ту своїх родин покидати домівки й іти в козацькі походи, чумакува­ти, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпацтві.

Кріпацькі пісні відображають тяжке підневільне життя селян, про­тест проти приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і солдатських піснях звучить туга за рідним краєм, домівкою, родиною.

У них висловлено протест проти панів, які насильно віддали в солдати українських хлопців-кріпаків. Бурлацькі пісні також сповнені тугою за батьківщиною, сім’єю; у них передано важку працю бурлака й зневаж­ливе ставлення хазяїна до нього:

Та ще бурлака не послався,

А хазяїн вже й проспався.

— Вставай, бурлако, за волами

З ремінними батогами;

Не вбувайся, не вмивайся,

Нема свитки — не вдягайся,

За волами поспішайся!

 

До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчан­ські. У них також ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, примушують після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають його в солдати замість свого сина.

Козацькі пісні

Пісні цього циклу найтісніше пов’язані з Історією нашої країни. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвува­ти родинним затишком і навіть життям заради її незалежності. Саме в козацьких піснях досягають емоційного зеніту мотиви прощання з ро­диною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтво­рено картину проводів Війська Запорозького в пісні “Ой на горі да женці жнуть”. Перед очима постає уявна картина, навіяна піснею: хвилюються дозрілі хліба, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізна­ваний усіма ще молодий Дорошенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками – тютюном і люлькою…

У козацьких піснях передусім відображено емоції героя, а не самі вчинки. Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його за­гибель тонко передано в пісні “Стоїть явір над водою…”.

Розпач і біль матері емоційно передано в козацькій пісні “Гомін, гомін по діброві”. Ця пісня побудована на діалозі матері, яка не хоче підпускати сина на вірну смерть, і сина, який намагається заспокоїти неньку. Спочатку слова матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж вона емоційними й зболеними сло­нами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід, бо боїться його втратити. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина. Ця родинна сцена ніжна, спов­нена материнської надії та ласки: «Вернись, синку, додомоньку,/ Змию, зчешу головоньку / Та постелю постеленьку».

Пафос твору

Прочитавши козацькі пісні, ви, мабуть, зауважили, що вони сповне­ні натхнення й запальності. Особливо це помітно в пісні «Ой на горі да женці жнуть». У ній звучать ноти оптимізму, завзяття, душевного під несення, а це ознаки пафосу. Пафос (з грецьк. почуття, пристрасть) це натхнення, почуття ентузіазму, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане певною Ідеєю чи подією. У пафосі емоційне напруження й думка є одним цілим.

 

Чумацькі пісні

Розквіт чумацтва в Україні припадає па XVIII — початок XIX ст., хоча воно відоме вже з XV ст. Чумаки торгували здебільшого сіллю та рибою, які привозили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Їхнє життя в дорозі, напади грабіжників, розлуку з родиною відтворено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповіда­ється й про причини, які змушували селян поневірятися.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар