Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.

Коротко та головне про події в Україні в роки першої російської революції (1905-1907 рр.) ЗНО

Причини революції:

• невирішеність аграрного питання;
• повна соціальна незахищеність населення;
• недотримання прав національних меншин;
• наявність абсолютизму;
• негативні наслідки війни з Японією 1904-1905 рр.

Революційні події мали три фази:

Піднесення (січень-жовтень 1905 р.). Революційні події розпочалися з розстрілу робітничої демонстра­ції у Петербурзі 9 січня 1905 р. – «кривава неділя». Це викликало хвилю народного обурення, селянські виступи та масові страйки у Києві, Харкові, Катери­нославі тощо. Активізується політичне життя: виникають партії, ради, профспілки. Починаються завору­шення в армії: повстання на панцернику «Потьомкін» в Одесі та на крейсері «Очаків» у Севастополі;

Кульмінація (жовтень-грудень 1905 р.). Всеросійський загальний політичний страйк змусив імператора Миколу (Николая) II шукати компроміс. Поступкою з боку влади було підписання Маніфе­сту 17 жовтня 1906 р., який гарантував дотримання основних громадянських свобод – недоторканності особи, свободи совісті, друку, зборів, союзів. Цей до­кумент дозволяв проведення виборів до вищого за­конодавчого органу – Державної думи. Легалізація політичних партій і рухів та скасування обмежень щодо українськомовних друкованих видань зумовило появу нових партій (Українська партія соціалістів-револю­ціонерів), україномовної преси (першою почала дру­куватися газета «Хлібороб» на Полтавщині). Масово почали виникати осередки національно-культурної організації «Просвіта».

Утім оголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 р. при­звело до розмежування політичних сил на поміркова­них (кадети, октябристи, українські національні партії) та радикалів (більшовики, есери). Останні підбурюва­ли населення до продовження боротьби, що викликало у грудні 1905 р. хвилю збройних повстань у Москві, Харкові, Олександрівську (Запоріжжі) тощо;

Спад (січень-червень 1905 р.). Спостерігалося змен­шення активності народних мас, розпочалися репресії, більшість партій знову повертається на нелегальне ста­новище. Навесні 1906 р. відбулися вибори до Держав­ної думи. Ліворадикальні партії участі в них не бра­ли. За підсумком голосування до Думи потрапило 102 депутати від України, 45 з них об’єдналися у рамках Української думської громади на чолі з чернігівським адвокатом І. Шрагою. Українські представники пору­шували питання політичної автономії для України, українізації різних сфер життя суспільства, вирішен­ня аграрного питання. Імператор розпустив цю Думу.

До складу II Думи (січень 1907 р.) також було обрано 102 депутати з України, 47 з них створили нову дум­ську громаду. Оскільки II Дума була значно лівіша за своїм складом, уже 3 червня 1907 р. вона припи­нила своє існування. Влада, запропонувала нове анти­демократичне виборче законодавство, що позбавляло селян права мати своїх делегатів у парламенті та на­давало абсолютну перевагу великим землевласникам і крупній буржуазії. У III Думі вже не існувало окре­мої Української фракції. Розпуск II Думи та запрова­дження нового виборчого законодавства вважається завершенням революції.

Дати

1905-1907 рр. – перша російська революція.

17 жовтня 1905 р. – проголошення царського Маніфесту.

З червня 1907 р. – розпуск II Думи. Завершення революції.

Запам’ятайте

Панцерник «Потьомкін» – бойовий корабель, відомий тим, що на ньому 14 червня 1905 р. вперше в історії російського флоту спалахнуло збройне повстання моряків. Організато­ром повстання був уродженець Житомирщини Г. Вакуленчук. Повстання було придушене лише за допомогою двох ескадр Чорноморського флоту (13 кораблів).