Українська культура у 1й пол. 19 ст.

Коротко та головне про Українську культуру 1-ї пол. XIX ст. ЗНО

У XIX ст. культурні процеси в Україні відбува­лися під гаслом «українського національно­го відродження». На 1 пол. XIX ст. припадає академічний або дворянський етап національ­ного відродження.

На поч. XIX ст. у Російській імперії відбулася система­тизація навчальних закладів. Існувало чотири рів­ні освіти: парафіяльні школи, повітові, губернські (гім­назії), університети. Проміжне місце між гімназіями і університетами займали ліцеї: Рішельєвський в Оде­сі (з 1817 р.), Кременецький на Волині (з 1819 р.), Ні­жинський (з 1820 р.).

Перший університет в Україні був відкритий у 1804 р. в Харкові коштом місцевого дворянства і купецтва та завдяки ініціативі В. Каразіна. У 1834 р. почав дія­ти Університет Святого Володимира в Києві.

Розвиток університетської освіти сприяв подальшому розвитку гуманітарних наук. Наприкінці XVIII ст. з’явилась перша енциклопедія українознавства «За­писки о Малороссии» Я. Марковича, на сторінках якої у стислій формі було представлено основні відомості про Україну. Більш повне систематизоване дослідження української етнографії – «Малороссийские народные песни» (1827) склав М. Максимович, що згодом очо­лить Київський університет. Етнографічні дослідження продовжив І. Срезневський. З’являється низка серйоз­них історичних праць: «Історія русів» невідомого авто­ра, «История малой России» Д. Бантиш-Каменського, «Історія Малоросії» М. Маркевича.

Література. Характерною рисою української літера­тури 1 пол. XIX ст. стала поява нової української лі­тературної мови, заснованій на живій народній мові. На цьому етапі в українській літературі поширюєть­ся романтизм. Поема І. Котляревського «Енеїда» стала першим твором, написаним народною українською мо­вою. Послідовниками І. Котляревського стали байкарі П. Гулак-Артемовський та Є. Гребінка. Піонером укра­їнської художньої прози вважають Г. Квітку-Основ’я­ненка («Маруся», «Конотопська відьма»). Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: бала­ду, історичну та ліро-епічну поему, думу, драму, грома­дянську й інтимну лірику.

Поява «Кобзаря» Т. Шевченка відкрила добу критич­ного реалізму в українській літературі. Його побутові («Катерина», «Наймичка», «Сон») та суспільно-політич­ні («Єретик», «Кавказ») твори засуджували кріпацтво, самодержавство та вияви національного гноблення.

Темпи розвитку інших видів українського національно­го мистецтва (театру, музики, живопису, архітектури) поступалися успіхам у літературі. В архітектурі XIX ст. пишність українського бароко була змінена стриманіс­тю класицизму або ампіру. Для цього стилю характер­ні споруди античного типу (тріумфальні арки, колони, мавзолеї). Серед відомих архітекторів: А. Меленський (проектував церкву-ротонду на Аскольдовій могилі), О. Беретті (автор головного корпусу Київського уні­верситету), Боффо (за його проектами зведено Потьомкінські сходи в Одесі, Воронцовський палац у Криму). У скульптурі з пол. XIX ст. зразком для наслідування є античність.

Дати

1804 р. – заснування Харківського університету.

1840 р. – вихід збірки поезій «Кобзар» Т. Шевченка.

Запам’ятайте

«Історія Русів» – історико-політичний твір виданий на по­чатку XIX ст., який відтворював основні етапи розвитку укра­їнських земель від стародавніх часів до 1769 р.

Тарас Шевченко (1814-1861) – видатний український поет, письменник, художник, громадський діяч. Брав участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Академік Імператорської ака­демії мистецтв (1860).