“Чайка” Васильченко скорочено
Сидить у порожній хаті мати. Доживає свого віку з селюком на стіні. Того портрета лишили її сини, а було їх троє: Максим – найстарший, Петро – середульший і Андрійко – наймолодший. Була ще й дочка Маруся. Та сталося так, що розвів їх світ.
З самого малку хлопці тяглися до науки. Виросли і поїхали з дому добувати освіти. Мати лишилась сама. Одного разу, коли вона хворіла, до неї зайшов дівер. Почав їй докучати – суму й жалю наганяти. Хотів зняти портрет того селюка, але мати не дозволила. Невдовзі прийшла звістка, що її сини потребують її. Один поставив село проти пана – посадили у тюрму в Києві, інший не пішов царю служити – посадили в Катеринославі, а третій, Андрійко, лежить в лікарні у Лубнах, помирає. Ще й дочка пише листа і жаліється на своє тяжке життя з чоловіком.
Йшла мати до Катеринослава і зайшла провідати дочку. Плакала Маруся – б’є її чоловік, а все через нерівний шлюб – вона бідна, а він багатий. Мати навіть переночувати не лишилась, бо повернувся Марусин чоловік. А дочку свою просила йти від такого чоловіка.
Прийшла мати в Катеринослав до Петра і не встигла – сказали, що перевели його вже в Харків. Поки дійшла до Харкова, то знов спізнилась – послали Петра вже в Нарим. Пішла в Лубни до Андрійка і застала його вже на цвинтарі. Виплакалась, розповіла про свою біду людям і пішла в Київ до Максима.
Дорогою заробила трохи грошей і купила гостинців, хотіла синові в тюрму передати. Та навіть підійти до камери в якій сидів її Максимко не дозволили. Повернулась стара мати додому. Єдина її втіха – портрет того селюка, на якого так молились і сподівались її сини.
Портрет селюка – портрет Т.Г. Шевченка.