Винниченко “Федько-халамидник” скорочено

“Федько-халамидник” скорочено читати оповідання Володимира Винниченка та аналіз твору можна, щоб краще підготуватися до заняття.

“Федько-халамидник” дуже скорочено

Федько був справжнім розбишакою, щодня на нього хтось жалівся. То шибку виб’є, до діжку перекине. Наприклад, коли діти на вулиці ліплять містечко з піску, Федько теж ліпить, а тоді розсердить і ламає і своє, і чуже. І якщо хтось надумає плакати чи жалітися, ще й штовхана дасть.

Або наприклад запускають хлопці повітряного змія, Федько сидить у себе на воротах, або десь на даху (любить він по висотах лазити) за ними спостерігає. І як тільки змій угору злетить і тріпочеться у небі, біжить розбишака і кричить: «Ану віддавайте змія». Пручатися марно, поб’є і силою відбере. Цього разу хлопці вирішили поборонити іграшку, та Федько не побоявся що їх троє, дістав руки з кармана, кидає Спірку на землю, вириває з рук Стьопки нитку і задом йде додому. Приголомшені хлопці лаються на нього і кажуть, щоб він і не думав з’являтися на їхній вулиці. Розбишака на те не звертає уваги, бо тепер змій його.

Але буває так, що забере, а коли діти вже й не сподіваються побачити свою іграшку, Федько повертається і каже, що вона йому не треба. Він як захоче собі ще кращого змія зробить.  Та частіше діти жаліються батькам, а ті йдуть до батьків Федька і той отримує прочуханки. І навіть коли його мати лає, сидить Федько мовчки, не обіцяє виправитись, не просить пробачення.

Коли з роботи приходить тато, хлопець отримує ремня, теж мовчки. А тоді батько дає йому три копійки – за те, що він не бреше. Бо брехати Федько не любив, хоч і міг би «вигородити» себе.

Найбільше Федьку перепадало Толю, за сина власника будинку, у якому жила його родина. Той був сором’язливим, чепурненьким, чистеньким,  делікатним та ніжним. Та Федько спокушав його на різні подвиги і той приходив додому брудним і подряпаним, чим дуже лякав свою маму.

Звісно ж Толя казав, що то все Федько винен. І халамиднику вдома знову попадає ремня. Батько забороняє Феді гратися з «паненям», бо за це їх можуть вигнати з квартири. Він заздрив батькам Толі, яким квартиранти гроші знесуть, мужики за землю і живуть вони тихо та спокійно в своєму просторому домі, ніхто їх не вижене.

Але вже за 2-3 дні Федько знов спокушає Толю. Саме йшов дощ, блискавки, гроза. Толя сидів на вікні і дивися як по вулиці течуть потоки дощової води, коли побачив як по вулиці йдуть, підкотивши штани, Федько, Стьопка і Васька. Їм було весело, вони підставлялися дощу, буцали ногами. Помітивши Толю, почали показувати «скарби» – підкови, гвіздки, які знайшли по дорозі. Той не втримався і вибіг до них у бархатових штанцях, курточці…

«Толя од приємності аж вищить і паца ногою по воді. Хлопці теж кричать і, схопившись за руки, біжать униз. Толя посередині. Ввечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі, а Федька кладуть на стілець і луплять».

Навесні, коли йшла крига, Федько підбив усіх хлопців з вулиці йти на річку і дивитися, як крига розбила місточок. Толі було страшенно цікаво що ж там відбувається, але хлопці насміхалися з того, що його нікуди не пускає мама. Халамидник підмовив друзів завтра замість уроків йти на річку і спробувати покататися на крижинах. Толя боявся навіть слухати таку пропозицію. Хлопці тим часом домовилися зустрітися на цьому ж місці завтра о 8ій ранку. Зранку на місці зустрічі Федя побачив Спірку, Стьопку і…. Толю. Останній був закутаний у багато шарфів з яких виглядали лише перелякані оченята та ніс. Толя попередив, що тільки подивиться як іде крига і піде в школу.

На березі було людно, всі дивилися як пливе крига. Річка здавалася рябою, порепаною. Люди дивувалися, звідки приплили ці старі, жовті крижини і куди попливуть. От би стати на одну з них і подивитися куди тебе занесе. І знаходилися такі молодці, які стрибали на кригу, пливли деякий час.

Толя почув уривок розмови, мовляв якщо хтось по крижинах перейде на той берег, то буде молодець. Толя думав, що Федько не зможе це осилити, його знімуть з крижини і будуть сміятися над ним.

Федько з Толею побилися об заклад, що він перейде на той берег. Пробравшись крізь натовп, Федько стрибнув на товсту крижину, потім за допомогою палиці на іншу. Дорослі побачивши це почали кричати, щоб він негайно повертався назад, та хлопець ніби не чув їх і стрибав далі. Люди впізнали в хлопчині Федька.

А той неймовірні трюки витворяв на річці. Тонкі крижини він переповзав на животі, водяні латки перестрибував за допомогою палиці, у безвиході бігав з кінця в кінець крижини. Здавалося, що зараз на нього налетить кучугура льоду і зітре, як комашку. Але він умудрявся залізти на верх кучугури, сповзти вниз і знову бігати з крижини на крижину.

Так і добрався він до іншого берега. Помахав спостерігаючим шапкою, одягнутою на палицю.

Назад добиратися треба було тим же шляхом. Федька вже не лаяли тільки спостерігали не зводячи очей як він бігає по уламках льоду. Дивлячись на Федька, у Толі аж загорілися очі. Він вирішив, що нічого страшного там нема, навпаки це дуже весело і цікаво. І вирішив, що хоче перейти на той бік, йому потрібна лише Федькова палиця. Посперечавшись, шибайголова віддав палицю і Толя побіг до берега, стрибнув на крижину. Люди хотіли зняти його та він швидко стрибнув на іншу і опинився далеко від берега. В цей момент йому стало страшно, руки замерзли, ноги почали ковзати по льоду, на нього насувалася велика купа криги. Толі захотілося лягти, притиснутися всім тілом до крижини і заплакати. Дорослі не могли витягнути його, під їх вагою крига ламалася. Тоді на допомогу прийшов Федько, ловко стрибнув на кригу і за мить був біля Толі.

Він допомагав малому переходити на крижини, щоб переправити його до берега та в якийсь момент крижина під Федьком розламалася і він зник у чорній безодні річки.

Але Федько не розгубився, ухопившись руками за кригу зі всієї сили пнувся, щоб його не знесло.  Та на нього лізла льодова кучугура, вона може знести хлопця. Федько просив у Толі палицю, але його крижину саме хвилею прибило до берега і він утік з неї.

Санько, Спірка та інші хлопці з берега подали Федьку палицю. Та хлопець дуже замерз, руки заклякли і не слухалися його. Тоді Стьопка ліг на крижину і щоб вона не лопнула поповз до нього, хтось з берега кинув хлопцям мотузку, та Федько не міг ухопитися за неї, пальці не слухалися. Тоді він вхопився за мотузку зубами і так його витягнули.

На березі з синього від холоду Федька лиляся вода. В цей час до берега підійшли батьки Толі і мама Федька. Толю потягли додому, Федька теж забрала мати, погрожуючи дома відшмагати.

Дорогою додому Толя плакав, що то Федько потягнув його на річку і штовхнув на крижину. Тоді вперше, захищаючи Толика, Федько збрехав, що дійсно пхнув. Отримавши за це по голові від матері і батька Толі.

Ввечері, коли з роботи повернувся батько, Федько дуже кашляв і мав температуру. В очах його пливли жовті і зелені плями, голова була важкою, плечі не тримали її. Федько не слухав що говорила мати. Наче крізь сон, бачив, що батько став злий.

Коли Федька поклали на стілець і били він навіть не скрикнув, а коли батько відпустив руку, якою держав його, Федько впав на підлогу і не рухався. Батько кинув ремінь і нахилився до хлопця – тіло його було страшенно гаряче, а обличчя дивно спокійне. Він нічого не чув і не бачив.

Через три дні федька не стало. Декілька разів він приходив до тями, питав чи били Толю, щось бурмотів, з кимось сварився… увесь цей час батьки не відходили від Федька, боролися зі смертю, та вона перемогла. Четвертого дня Федька ховали. На кладовище йшли всі хлопці і ридали. А Толя за ними спостерігав з вікна, бо мати заборонила йому гратися з вуличними хлопцями. Коли похоронна процесія сховалася за рогом, побіг гратися з чижиком, якого забрав у матері Федька, сказавши, що халамидник йому його проспорив.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: