“Малорос-Європеєць” короткий зміст
Я їхав на драбинчастому возику в село Бідненьке за репетитора для сина пана Коростенко. Спека була така сильна, що я декілька разів жалкував, що згодився на цю роботу. Була неділя і в селі справляли весілля. Декілька чоловіків спробували зупинити возика і про щось поговорити, та візничий підігнав коня і ми швидко проїхати.
Коли ми приїхали до маєтку, мене ніхто не зустрів. Я вирішив зайти у середину і мене дуже здивували двері, які самі відчинялись переді мною. Потім з бокових дверей вийшов товстенький, коротенький добродій у білім літнім костюмі з чорненькими смужками, з англійськими баками й червоними бритими губами. Це був пан Микола Андрійович Коростенко. Він вирішив спочатку показати свій маєток і безліч механізованих пристроїв, які він використовував і дуже цим пишався. Мені це було зовсім не цікаво, так як я дуже стомився і хотів їсти. Та Коростенко весь час розповідав про селян, які страйкують і вимагають кращих умов праці, землі тощо. На словах він їх підтримував, та постійно говорив, що селяни тільки все зруйнують, якщо дати їм владу. Пан весь час розмовляв ламаною українською мовою і в нього це погано виходило. Коли він чув шум з села, то кликав слугу Грегуара і питав «Что такое? Беспокойство в деревне?».
Мене покликали до столу, де я познайомився з пані Оленою Коростенко, млявою жінкою з блідно-сірим лицем і подвійним жовтим підборіддям. Біля неї сидів мій ученик, Василько, опецькуватий чорнявий хлопчина десяти років, схожий на батька. Почалась розмова і пані Коростенко жартувала з бажань пана Коростенко бути схожим на малороса. До їдальні прибіг Грегуар і сказав, що до них йде юрба селян.
Пан Коростенко почув крики на дворі, побачив щось червоне у юрбі (подумав, що то червоні прапори), і наказав пані з Василько сховались у спільні. Потім він сказав принести йому кулемет і поставити на терасі. Коли я запропонував вийти до людей і поговорити з ними, Коростенко і чути мене на захотів. Пан почав стріляти у натовп і вся юрба почала тікати у різні боки. Коли дим розсіявся на дорозі лежало декілька чоловік: один був убитий і ще поранено дві баби і хлопчик. Прибігла покоївка і сказала, що то весілля йшло до пана, щоб виказати свою повагу.
В той вечір я розпрощався з паном і вже не знаю, що відповіли йому селяни на його «слово».