Нижче – коротка біографія Володимира Володимировича Маяковського.
Вступ
У 1893 році в селі Багдаті в Грузії народився майбутній великий футурист – Володимир Маяковський. Про нього говорили: геній. Про нього ж кричали: шарлатан. Але ніхто не міг заперечувати того, що він зробив неймовірне вплив на російську поезію. Він створив новий стиль, який був невіддільний від духа радянського часу, від надій тієї епохи, від людей, які живуть, люблять і страждають в СРСР.
Це була людина-протиріччя. Про нього скажуть:
Це суцільне знущання над красою, над ніжністю і над Богом.
Про нього скажуть:
Маяковський завжди був і залишається найкращим і найталановитішим поетом нашої радянської епохи.
До речі, це гарне фото – фейк. Маяковський, на жаль, ніколи не зустрічався з Фрідою Кало, але ідея їх зустрічі прекрасне – вони обидва немов би бунт і вогонь.
Одне можна сказати точно: геній чи шарлатан — Маяковський назавжди залишиться в серцях російських людей. Одним він подобається бойкостью і нахабством рядків, іншим — ніжністю і відчайдушною любов’ю, що ховається в глибині його стилю. Його ламаного, що рветься з пут писемності, божевільного стилю, який так схожий на реальне життя.
Життя-боротьба
Життя Маяковського була боротьбою від початку до кінця: в політиці, в мистецтві і в любові. Його перший вірш – результат боротьби, наслідок страждання: воно було написано у в’язниці (1909), куди він потрапив за свої соціал-демократичні переконання. Він почав свій творчий шлях, захоплюючись ідеалами революції, і закінчив його, смертельно розчарувавшись у всьому: все в ньому — сплетіння протиріч, боротьба.
Він пройшов червоною ниткою через історію і мистецтво і залишив свій слід в наступних творах. Неможливо написати вірш модерний, не пославшись на Маяковського.
Поет Володимир Маяковський – це, його ж словами:
… нахаба, для якого вища задоволення – ввалитися, напнувши жовту кофту, збіговисько людей, благородно берегущих під чинними сюртуками, фраки і піджаками скромність і пристойність.
… цинік, від одного погляду якого на сукню у оглядываемых надовго залишаються сальні плями завбільшки приблизно в десертну тарілку.
… візник, якого варто впустити у вітальню, — і повітря, як важкими сокирами, занавесят словища цієї мало пристосованою до салонної діалектиці професії.
… рекламіст, щодня гарячково переглядає кожну газету, весь надія знайти своє ім’я…
Але є за цим грубим войовничим фасадом і дещо ще.
Коротка біографія
Коли йому було всього 15 років, він вступив до РСДРП(б), захоплено займався пропагандою.
З 1911 р. він займався в Московському училищі живопису, ліплення і зодчества.
Примкнув до кубофутуристам, опублікував свій перший вірш «Ніч» (1912).
Найбільші поеми (1915): «Хмара в штанях», «Флейта-хребет» і «Війна і мир». Ці твори сповнені захвату перед прийдешньої, а потім і настала революцією. Поет сповнений оптимізму.
1918-1919 – революція, він активно бере участь. Випускає плакати «Вікна сатири ЗРОСТАННЯ».
У 1923 році він став творцем творчого объединениея ЛЕФ (Лівий фронт мистецтв).
Пізні твори Маяковського «Клоп» (1928) і «Баня» (1929) – це гостра сатира на радянську дійсність. Маяковський розчарований. Можливо, це було одним з приводів для його трагічного самогубства.
У 1930 році Маяковський вчинив самогубство: він застрелився, залишивши передсмертну записку, в якій просив нікого не звинувачувати. Він похований на Новодівичому кладовищі.
Мистецтво
Ірина Одоєвцева писала про Маяковського:
Величезний, з круглою коротко стригтися головою, він швидше скидався на силача-крючника, ніж на поета. Читав вірші зовсім інакше, ніж було прийнято у нас. Швидше по-акторськи, хоча — чого актори ніколи не робили — не тільки дотримуючись, але і підкреслюючи ритм. Голос її — голос мітингового трибуна гримів так, що шибки дзвеніли, то воркотав по-голубиному і дзюрчав, як лісовий струмочок. Простягнувши в театральному жесті величезні руки до оглушеним слухачам, він пристрасно пропонував їм:
Хочете, буду від м’яса шаленим
І, як небо, міняючись в тонах,
Хочете, буду невимовно ніжний, —
Не чоловік, а хмара в штанях?..
У цих рядках видно характер Маяковського: він перш за все громадянин, а не поет. Він насамперед трибун, активіст мітингів. Він актор. Його рання поезія — відповідно, не опис, а заклик до дій, не констатив, а перформатив. Не стільки мистецтво, скільки реальне життя. Це відноситься принаймні до його громадських віршах. Вони експресивні і метафоричны. Сам Маяковський зізнавався, що був вражений віршами Андрія Білого «В небеса запустив ананасом»:
Голосив
низьким басом.
В небеса
запустив ананасом.
І, описавши дугу,
осяваючи околиця,
ананас спадав,
просияв, в невідомість.
Але ж є і другий Маяковський, який писав, не надихнувшись ні Білим, ні революцією — він писав зсередини, відчайдушно закоханий, нещасний, змучений — не воїн Маяковський, а ніжний лицар Маяковський, шанувальник Лилички Брік. І поезія цього другого Маяковського разюче відрізняється від першого. Вірші Володимира Маяковського повні пронизливої відчайдушної ніжності, а не здорового оптимізму. Вони гострі і сумні, на відміну від позитивної бадьорості його радянських віршованих закликів.
Маяковський-воїн проголошував:
Читайте! Заздріть! Я громадянин! Радянського Союзу!
Маяковський-лицар дзвенів кайданами і мечем, смутно нагадуючи теурга Блоку, потопаючого в своїх лілових світах:
Сум’яттям розбита розуму огорожа,
Я відчай громозжу, гарячий гарячково…
Як уживалися дві таких різних людини в одному Маяковського? Це складно уявити неможливо не уявити. Не будь у ньому цієї внутрішньої боротьби, не було б і такого генія.
Любов
Ці два Маяковских уживалися, напевно, тому що ними обома керувала пристрасть: в одного це була пристрасть до Справедливості, а у другого — до фатальної жінки.
Можливо, варто розділити життя Володимира Маяковського на два головних періоди: до і після Лилички Брік. Це трапилося в 1915 році.
Вона здавалася мені монстром.
Так писав про неї відомий поет Андрій Вознесенський.
Але Маяковський любив таку. З батогом…
Він любив її — рокову, сильну, «з батогом», а вона говорила про нього, що, коли займалася любов’ю з Осей, то замикала Володю на кухні, а він «рвався, хотів до нас, дряпався у двері і плакав…»
Тільки таке божевілля, неймовірне, навіть збочене страждання могло породити такої сили віршовані рядки:
Не треба цього, дорога, хороша, давай простимся зараз!
Так вони і жили втрьох, і вічне страждання надихало поета на нові геніальні рядки. Крім цього, було, звичайно, і інше. Були поїздки по Європі (1922-24) і Америці (1925), в результаті якої у поета з’явилася дочка, але Лиличка завжди залишалася тієї самої, єдиної, аж до 14 квітня 1930 року, коли, написавши «Ліля, люби мене», поет застрелився, залишивши кільце з викарбуваним на ньому ЛЮБ — Лілія Юріївна Брик. Якщо вертіти кільце, виходило вічне «люблюлюблюлюблю». Він застрелився наперекір власним рядками, свого вічного визнання в любові, зробила його безсмертним:
І в проліт не кинуся, і не вип’ю отрути, і курок не зможу над скронею натиснути…
Творчий доробок
Творчість Володимира Маяковського не обмежується його дуальним віршованим спадщиною. Він залишив після себе гасла, плакати, п’єси, вистави та сценарії до фільмів. Він фактично стояв біля витоків реклами — Маяковський зробив її тим, чим вона є зараз. Маяковський придумав новий віршований розмір — драбинка — хоча деякі стверджують, що цей розмір був породжений прагненням до грошей: редакції платили за вірші порядково. Так чи інакше, це був новаторський крок у мистецтві. Також Володимир Маяковський був актором. Він сам зрежисирував фільм «Панночка і хуліган» і зіграв там головну роль.
Однак в останні роки його переслідував неуспіх. Його п’єси «Клоп» і «Лазня» провалилися, і він повільно впадав у депресію. Адепт бадьорості, сили духу, боротьби, він скандалив, сварився і вдавався до відчаю. А на початку квітня 1930 року журналу «Друк і революція» прибрав з друку привітання «Великого пролетарського поета», і поповзли чутки: він списався. Це було одним з останніх ударів. Маяковський важко переживав невдачу.
Пам’ять
Іменем Маяковського названо багато вулиць Росії, а також станції метро. Є станції метро «Маяковська» в Санкт-Петербурзі і в Москві. Крім того, його ім’ям названо театри і кінотеатри. Одна з найбільших бібліотек у Санкт-Петербурзі також носить його ім’я. Також відкрита в 1969 році мала планета була названа в його честь.
Біографія Володимира Маяковського не закінчилася після його смерті.