Життєвий і творчий шлях Джонатана Свіфта

Життєвий і творчий шлях

Джонатана Свіфта

 

Джонатан Свіфт народився в Дубліні, його рідні з діда-прадіда були англіканськими священослужителями. Батько обіймав посаду доглядача судових споруд, але помер зовсім молодим. У нього залишилася маленька донька та дружина Ебіґейл, яка саме чекала народження другої дитини. На честь батька хлопчика назвали Джонатаном.

Невдовзі мати, віддавши сина годувальниці, назавжди виїхала до Англії, де оселилася в Лестерширі, у маєтку Фарнхем, що належав родині Темплів.

Джонатан зростав, не знаючи материнського піклування й тепла рідної домівки. Дитячі роки майбутнього письменника минули в сім’ї його дядька Ґодвіна Свіфта, вельми успішного адвоката, який жив у Дубліні. Коли хлопчикові виповнилося 6 років, його віддали до школи в ірландському місті Кілкенні, а в 14 років він вступив до Триніті-коледжу Дублінського університету, де здобув ступінь бакалавра мистецтв. Упродовж деякого часу Джонатан жив у Фарнхемі разом із матір’ю, а потім улаштувався секретарем Темпла й оселився в його маєтку Мур-Парк. Вільям Темпл, колишній політичний діяч, дипломат, письменник, високо цінував ґрунтовні знання й ерудицію юного Свіфта.

Працюючи секретарем, юнак мав можливість користуватися величезною бібліотекою; читанню він присвячував по 10-12 годин щоденно.

Джонатан допомагав Темплу в підготовці мемуарів, але 1699 року його покровителя не стало. Це був один із небагатьох знайомих Свіфта, про кого той написав лише теплі слова й сказав, що все добре та привабливе в людстві померло разом із Темплом.

1692 року Свіфт здобув звання магістра мистецтв у Оксфорді. Надзвичайно важлива подія в його житті — зустріч з Естер Джонсон, яка стала близьким другом і супутницею життя письменника.

На початку 1695 р. Свіфт отримав церковну парафію в Кілруті (Ірландія), розташованому неподалік Белфаста, що був одним із центрів протестантів, котрі боролися проти англіканства.

У Ларакорі, розташованому за 32 км від Дубліна, куди Свіфта призначили 1705 року, парафія мала 15 осіб, і у письменника було вдосталь часу, щоб упорядкувати свій сад, провести канал (у голландському стилі, схожому на Мур-Парк), посадити верби і перебудувати свою домівку священика. У цей період він опублікував кілька анонімних памфлетів. Сучасники одразу відзначили особливості сатиричного стилю Свіфта: яскравість, безкомпромісність, відсутність прямої проповіді — автор іронічно описує події, залишаючи висновки на розсуд читача.

1713 року за допомогою друзів з табору торі Свіфта було призначено деканом собору святого Патріка.

Джонатан Свіфт був порядною і чесною людиною. його життєве кредо: «Я пишу не заради слави, єдина моя мета — благо суспільства».

З ім’ям письменника пов’язані важливі політичні події, наприклад укладення 1713 року Утрехтського миру між Англією та Францією щодо іспанського спадку. Сучасники назвали цю угоду «Свіфтовим миром».

Цікаво, що знаменитий письменник третину своїх прибутків віддавав у казну на потреби ірландського народу.

1724 року анонімно вийшли й розійшлися багатотисячним накладом бунтівні «Листи сукнороба», що закликали до бойкоту англійських товарів і неповноцінної англійської монети. Резонанс від «Листів…» був приголомшливим і повсюдним, отож Лондон був змушений терміново призначати нового намісника, щоб утихомирити ірландців.

Зрештою Англія вирішила піти на деякі економічні поступки, і відтоді англіканський декан Свіфт став національним героєм і неофіційним лідером католицької Ірландії. Сучасник зазначає:

«його портрети були виставлені на всіх вулицях Дубліна. Привітання та благословення супроводжували його всюди, де б він не проходив».

За спогадами друзів, Свіфт говорив:

«Що стосується Ірландії, то тут мене люблять лише мої старі друзі — чернь, і я відповідаю на їхню любов взаємністю, бо не знаю нікого іншого, хто б на це заслуговував».

У дублінському Триніті-коледжі Свіфт здобуває звання доктора теології.

Коли він завершив роман «Мандри Гуллівера» й видав його 1726 р., то сягнув вершини своєї прижиттєвої літературної слави. Через три роки Свіфт здобуває звання почесного громадянина Дубліна. Уже за життя письменника було опубліковано зібрання його творів.

Останні роки письменника виявилися дуже важкими. Пішли з життя близькі йому люди. Участь у політичній боротьбі партій та угруповань, літературна діяльність не здобули йому посад і не принесли багатства. Докучала тяжка хвороба. 1745 року письменника не стало. Свої кошти він заповів віддати на спорудження лікарні. Епітафію письменник склав задовго до своєї смерті: «Тут спочиває тіло Джонатана Свіфта, декана цього собору, і суворе обурення вже не роздирає його серце. Іди, подорожній, і візьми приклад, якщо можеш, з того, хто мужньо боровся за справу свободи».

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: