Народився Генріх Гейне 13 грудня 1797 року в м. Дюссельдорф у незаможній єврейській родині. Батько, людина лагідна, добра, привітна, торгував крамом, але в комерції йому не щастило, тому сім’я постійно зазнавала матеріальних збитків. Мати майбутнього поета, донька відомого лікаря, була освіченою жінкою (досконало володіла англійською і французькою мовами), багато читала і любов до читання зуміла передати дітям.
Вона першою помітила в синові «божу іскру» любові до літератури і підтримала її. Гейне не раз звертався у своїй творчості до милого йому образу матері.
Навчався Гейне в початковій школі, а згодом у Дюссельдорфському католицькому ліцеї. Його улюбленими книжками були «Дон Кіхот» і «Робін- зон Крузо», «Мандри Гуллівера», поезії й. В. Ґете і Ф. Шиллера.
Коли Генріхові виповнилося 17 років, постало питання про його майбутнє.
Батьки, захоплені романтичною біографією Наполеона, спочатку мріяли про військову кар’єру для сина. Але згодом на сімейній нараді було вирішено зробити з Гейне комерсанта. 1816 року батьки відправляють його до Гамбурґа до багатого дядька, банкіра Соломона Гейне, де юнак мав пройти школу ділової людини.
У будинку дядька майбутній поет провів три роки; почувався бідним родичем. Тут же він пережив першу драму: кохання до кузини Амалії, яка ним знехтувала й вийшла заміж за прусського аристократа. Молодий Гейне присвятив їй свої ранні вірші, з яких згодом було складено цикл «Страждання юності».
Переконавшись, що комерсанта з племінника не вийде, дядько погодився допомогти йому здобути вищу освіту й утримувати його під час навчання. 1819 року Гейне вступив до Боннського університету на юридичний факультет, але з більшим задоволенням відвідував заняття з філології та філософії. Наприкінці 1821 р. у Берліні вийшла друком перша збірка поета під скромною назвою «Вірші Г. Гейне», яка не лишилася непоміченою й дістала схвальні відгуки критики. Навесні 1823 р., перед закінченням університетського курсу, побачила світ друга його збірка поезій з двома драматичними творами — «Трагедії з ліричними інтермецо».
Бажаючи на власні очі побачити життя рідної країни, молодий поет 1824 р. пішки вирушив у подорож Німеччиною.
Краса природи захопила його вразливу душу. Але настрій поета затьмарився, коли він побачив тяжке життя народу. Правдиві картини, які Гейне спостерігав під час цих мандрів, змальовано в прозовому творі «Подорож на Гарц» (1826), яким починалася чотиритомна збірка прози «Подорожні картини».
1825 року Г. Гейне закінчив університет і здобув диплом юриста. П’ять років він жив у різних містах Німеччини.
Уже в Гамбурзі він зустрічає 1826 р. Тут видають перший том «Подорожніх картин», а також цикл віршів під назвою «Повернення на батьківщину» і першу частину циклу «Північне море». Дещо пізніше з’являється й другий том «Подорожніх картин». Серед критиків і в пресі він спричинив різку полеміку. Поет вирішив, що буде краще на деякий час покинути Гамбурґ. Він вирушає до Лондона, потім подорожує Італією.
У Німеччині вже знають його твори, у яких він виступає проти реакції, феодально-абсолютистських порядків. За ним починає стежити поліція, йому загрожує в’язниця.
У травні 1831 р. Гейне виїжджає до Франції, де залишиться політичним емігрантом до кінця своїх днів. Він постійно живе в Парижі, тільки у 1843-1844 рр. ненадовго відвідує Німеччину. У французькій столиці знайомиться з такими діячами мистецтва, як Г. Берліоз, Дж. А. Россіні, Ф. Шопен, Ф. Ліст, А. Гумбольдт. його приятелями стають Т. Ґотьє, А. Дюма-старший, А. де Віньї, О. Тьєррі, Жорж Санд та ін.
Гейне було майже 37, коли він познайомився з молодою вродливою француженкою Ксенією Ежені Міра, яку поет уперто називав Матильдою. Селянка за походженням, вона приїхала до Парижа в пошуках щастя й жила у своєї тітки, допомагаючи їй торгувати взуттям. Через рік Гейне одружився з нею. Матильда була примхливою, вередливою і дуже запальною жінкою (Гейне називав її «домашнім Везувієм»); вона не вміла читати, і Гейне марно намагався навчити її німецької мови. Але дівчина полонила поета своєю щирістю, веселістю, безмежною відданістю, його не дуже бентежило те, що вона не знала його творів: вона кохала його не за гучну славу, не як поета, а як людину. Разом вони прожили 20 років. Коли поет тяжко й невиліковно захворів, Матильда турботливо доглядала його.
З 1846 року хвороба Гейне прогресувала. Він почав сліпнути, з великими труднощами пересувався, однак не припиняв працювати. Поема «Атта-Троль» з’явилася 1842 року. Через два роки побачила світ збірка Гейне «Нові вірші», а також поема «Німеччина. Зимова казка», що здобула велику популярність.
1851 року поет створив третю й останню свою книгу віршів під назвою «Романсеро», а також продовжив роботу над «Мемуарами», що розпочав раніше.
Гейне не стало 1856 року. Його останніми словами були: «Писати!.. Паперу, олівця!»
Як зазначають дослідники творчого доробку митця, Гейне насамперед «узяв від романтичної школи все життєздатне: зв’язок з народною творчістю… Він продовжив розпочате романтиками використання мотивів народної легенди й казки, розхитування канонів класичного віршування». А світової слави німецький поет зажив завдяки «Книзі пісень», виданої 1827 р.
Пам’ятник «останньому співцеві романтичної епохи» Генріхові Гейне (скульптор Вальдемар Гржимек) встановлено в центральній частині Берліна на невеликій площі поблизу будівлі університету ім. Братів Гумбольдтів. Пам’ятник — бронзова скульптура поета, розміщена на невисокому мармуровому постаменті. Гейне сидить на простому стільці в мить поетичного натхнення. Постамент по периметру оперізує вузька смуга барельєфа із зображеннями різних сцен із творів поета.
Перші збірки творів Гейне в Україні побачили світ 1892 р. у Львові. У перекладах Лесі Українки і Максима Старицького було видано «Книгу пісень» (вибрані твори), а в перекладах Івана Франка — «Вибір поезій»Г. Гейне. Протягом другої половини XIX ст. та перших двох десятиріч XX ст. не було жодного видатного українського поета, який не звертався б до лірики Гейне.
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
