В автобіографічній книзі «Поезія і правда» Ґете писав про своє народження: «28 серпня 1749 року, опівдні, з дванадцятим ударом дзвона, я з’явився на світ у Франкфурті-на-Майні. Розташування сузір’їв сприяло мені…» Поет був переконаний, що це впливає на долю, і у Всесвіті кожному судилося своє особливе місце.
Майбутній письменник Йоганн Вольфґанґ Ґете з’явився на світ у родовитій та заможній бюргерській родині. Батько його Йоганн Каспар був юристом, вимогливою, неемоційною, але чесною людиною. Від нього синові передався потяг до знань. Мати прищепила своєму синові любов до творчості, вона була для хлопця прикладом сердечної теплоти й мудрості.
У родині багато уваги приділяли вихованню дітей та розвитку їхніх здібностей. Юнак володів кількома іноземними мовами, вивчав художню літературу, історію, природничі науки, музику та малювання. До речі, перську мову він опанував у 60 років! Поет завжди прагнув якомога продуктивніше провести свій день. Зокрема, його обов’язковим заняттям було читання, а щоденна норма становила 80 сторінок книжки.
Дослідники його творчості стверджують: Ґете сміливо міг сказати, що він сам себе створив, адже відомо, що народився він кволою дитиною, зростав дуже хворобливим і навіть змушений був через недугу залишити університет. Однак у студентські роки Ґете відкрив для себе філософію природи Спінози. Нідерландський філософ стверджував, що природа обдарувала людину всім, щоб та могла протистояти хворобам, моральномузлу, дурості, залежності від згубних інстинктів. Захопившись цією філософією, юнак почав працювати над формуванням своєї особистості й досяг блискучих результатів.
Початок творчого шляху Ґете пов’язаний з літературним рухом, представники якого виступали під девізом та назвою «Буря і натиск». Ці поети й драматурги йменували себе «штюрмерами» — від німецької назви Sturm und Drang. Вони проголосили культ свободи, генія, природи.
Роман «Страждання юного Вертера» (1774), написаний у Веймарі, де Ґете за наполегливою вимогою батька стажувався в імперському суді, уславив автора не тільки в Німеччині, а й у всій Європі. Митець одним із перших виголосив світові свої ідеї: гідність людини не в її предках, не в майновому стані, а в ній самій — в її особистості, її таланті, інтелекті та вчинках.
1775 року Ґете запросили до Карла Авґуста, герцога Саксен-Веймар-Ейзенахського. Письменник став першим міністром герцога, дістав титул таємного радника. Потім, переконавшись, що це було утопією, Ґете поступово обмежує свою державну службу, залишаючи за собою лише театр і навчальні заклади.
1786 року Ґете їде з Веймара й два роки проводить в Італії. Він захоплено милується творами античного та ренесансного мистецтва, пробує себе в живописі. Відмовившись від бунтарства ранніх років, він вбачає мету своєї творчості в мирному пропагуванні просвітницьких ідей. У творчості Ґете після повернення з Італії відбилися нові естетичні погляди, що їх дослідники визначають як веймарський класицизм. Поет тепер віддає перевагу класичним формам античного мистецтва, він стриманий у вираженні своїх ідей. У Веймарі поет знайомиться із Шиллером, і відтоді починається дружба двох видатних митців. Ґете стає директором придворного Веймарського театру. Він ініціює відродження літературної балади й пропонує другові позмагатися в цьому жанрі. 1797 рік дістав назву «року балади».
Ґете прожив тривале життя (83 роки), був переважно у чудовій фізичній формі, багато працював, вирізнявся здоров’ям духу.
Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
