Життєвий і творчий шлях Олександра Пушкіна

Життєвий і творчий шлях

Олександра Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович, походив з поміщицької, колись заможної родини. Від статків предків йому лишилося небагато, однак і те він витрачав, не замислюючись, і зовсім не цікавився господарством.

У родині Пушкіних любили літературу, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і писав вірші французькою та російською. Мати, Надія Йосипівна, була з роду Ганнібала, петровського «арапа», якого згодом Пушкін зобразив у романі «Арап Петра Великого». Вона була знаною красунею Петербурга, «з чудовою зовнішністю креолки», тому повинна була підтримувати свою «репутацію», що вимагало її постійної присутності при дворі й участі в усіх світських вечірках столиці.

Марія Олексіївна Ганнібал, бабуся майбутнього поета, була добре освіченою жінкою, знала багато казок.

Ще маленьким, умостившись у величезному робочому кошику бабусі, серед клаптиків тканини й клубків різнокольорової вовни, хлопчик, затамувавши подих, слухав її розповіді.

Особливо любив Олександр свою няню Аріну Родіонівну, просту й добру селянку. Колись вона була кріпачкою. Отримавши «вільну», навіки пов’язала свою долю з родиною Пушкіних. Ця дивовижна російська жінка не знала грамоти, але пам’ятала безліч російських народних казок, пісень, прислів’їв, примовок, повір’їв та билин, які майстерно розповідала.

Уже відомим поетом Пушкін записав зі слів няні сім казок, які правили за матеріал для «Казки про царя Салтана…», «Казки про попа і його робітника Балду», «Казки про мертву царівну і сімох богатирів» та ін.

У 12 років Пушкін вступив до Царськосільського ліцею, де провчився 6 років. Ліцей був закритим навчальним закладом, у ньому було всього 30 учнів.

У ліцеї Пушкін захоплювався поезією, особливо французькою, за що й дістав прізвисько «француз».

1817 року відбувся перший випуск царськосільських ліцеїстів, серед яких був і Пушкін, що дістав призначення на службу в Колегії іноземних справ. Його поезії друкують у журналах, паралельно поет працює над поемою «Руслан і Людмила», яку почав писати в останній рік перебування в ліцеї. У березні 1819 р. Олександр Сергійович стає членом літературного товариства «Зелена лампа», де поширюються ліберальні ідеї й критика царського режиму. У цей період Пушкін написав політичні вірші «Вольність» (1817), «До Чаадаєва» (1818), «Казки» (1818), «Село» (1819).

Радикальність поглядів поета створила йому погану репутацію в уряді. Вірші Пушкіна читали в таємних гуртках. їх навіть переписували від руки. Надзвичайно популярні вони були серед офіцерства, тож незабаром Пушкін зажив не меншої слави, ніж завдяки творам, які друкували у пресі.

1820 року Пушкін отримує нове призначення на службу до Кишинева в канцелярію генерала І. М. Інзова. Причиною цього стали його вірші, які, за словами тодішнього генерал-губернатора Петербурга, «були несумісні зі статусом державного чиновника».

Не доїхавши до Кишинева, Пушкін захворів на запалення легенів і отримав дозвіл тимчасово поїхати до Криму для лікування. За два місяці він відвідує Феодосію, Гурзуф, Бахчисарай і Сімферополь.

Наприкінці вересня 1820 р. Олександр Сергійович Пушкін прибув на нове місце служби. Незважаючи на затримку, І. М. Інзов ставиться до поета поблажливо й надає йому численні відпустки.

За час служби Пушкін не раз відвідував Одесу, Київ і Кам’янку, де жили його друзі. У Кишиневі поет пише свою поему «Кавказький бранець».

У липні 1824 р. поет подає прохання про відставку, яке задовольняють. Він прямує до своїх батьків в Михайлівське (маєток у Псковській губернії). Там він пише цілу низку своїх творів, серед яких знаменитий вірш «Я пам’ятаю дивну мить.».

Епідемія холери в Болдіно, куди Пушкін вирушив після сватання до Наталії Гончарової для залагодження деяких справ, затримала там його на всю осінь. У цей період творчість поета прикрасив кращий твір «болдінської осені» — «Повісті Бєлкіна». Також він пише останні глави «Євгенія Онєгіна» (роман у віршах було розпочато ще 1823 р. у Кишиневі) і безліч віршів. Дуже плідною для творчості була й друга «болдінська осінь».

Наступного року Олександр Сергійович Пушкін вінчається з Наталією Гончаровою і переїжджає жити до Петербурга, орендуючи дачу в Царському Селі. Цар Микола І, дізнавшись про красу дружини Пушкіна, побажав бачити її в себе на всіх балах.

1833 року Пушкіна обирають членом Російської Академії.

Зміни відбулися й на службі: наприкінці грудня 1833 р. Микола І призначив його камер-юнкером при дворі. Поет сприйняв це як образу, що спричинило черговий конфлікт із царем.

У цей же час Пушкін відчуває матеріальну скруту: посада при дворі не давала спокійно працювати, а перевидання його творів не приносило великих прибутків.

Через рік-два народжувалися діти — Марія, Олександр, Григорій, Наталія. Це був украй складний період для Пушкіна. Сім’я та маєток вимагали дедалі більших грошових витрат. Незважаючи на скрутне фінансове становище, Пушкін відчуває необхідність вирватися з-під опіки царя й 1834 р. подає прохання про відставку, яке було задоволено. Проте йому забороняють далі працювати з державними архівами. Посилюється громадська критика поета, оскільки кращі його твори було заборонено цензурою.

У листопаді 1836 р. виникає конфлікт Пушкіна з французьким офіцером жоржем Шарлем Дантесом через образу честі поета.

8 лютого (27 січня за старим стилем) 1837 року Дантес поранив Пушкіна на дуелі, за два дні після якої поет помер. Поховано Олександра Сергійовича Пушкіна у Псковській губернії на кладовищі Святогірського монастиря.