Оноре де Бальзак — Життєвий і творчий шлях
Основні віхи творчості та особливості світогляду Оноре де Бальзака
Майбутній письменник народився 20 травня 1799 року у м. Тур (Французька республіка) у родині чиновника військового відомства.
Практичний, енергійний батько Оноре Франсуа Бальзак був людиною відомою — секретарем Королівського суду. Під час революції 1792 р. його обрали головою секції Прав людини, членом Великої ради комуни міста Парижа, він став власником юридичної контори. Своє дідове селянське прізвище Бальса батько змінив на аристократичне Бальзак. Окремі факти його біографії син використав у творі «Батько Ґоріо». Саме від батька письменник успадкував життєлюбство, підприємливість, віру в успіх.
Його дитинство і юність минули поза рідною домівкою: спочатку в селі в годувальниці, потім у різних закритих пансіонах і школах, про які в нього залишилися найсумніші спогади. Родину пам’ятав мало, батькові на той час виповнилося вже 53 роки. Мати Бальзака Анна-Лаура — жінка розумна, добре вихована, але дуже нервова, вразлива й примхлива (була молодшою за чоловіка на три десятки років), з головою поринула у вир кохання та аристократичного життя.
Навчався Оноре у Вандомському коледжі в Парижі, потім у Турі, у ліцеї Карла Великого. Дитині довелося терпіти нецікаве навчання, сувору дисципліну, постійний тиск із боку матері через неуспішність, брак кишенькових грошей і глузування з цього приводу однолітків. Усе це гостро ранило самолюбство, змушувало його шукати слави, успіху та любові. Єдиною розрадою юнака було читання.
Усупереч суворим правилам, юний Бальзак примудрявся діставати книжки та уважно вивчати вільнодумні твори просвітителів XVIII ст. й античних філософів.
Коли хлопцеві виповнилося п’ятнадцять і сім’я переїхала до Парижа, крім навчання у приватних школах, він відвідував лекції в Сорбонні, куди згодом улаштувався на факультет права. Але студентське життя, яке здавалася йому спочатку прекрасним, було поєднане з роботою в конторі месьє Мервіля, тому що батьки заповзялися зробити з нього успішного юриста. Зламані долі, несправедливість, людські вади в хитромудрому переплетінні — чого він тільки не надивився в цій адвокатській конторі! Згодом неабиякий життєвий досвід буде втілено в яскравому образі Дервіля з повісті «Ґобсек».
Бальзака зовсім не приваблювала юридична кар’єра, і він, отримавши диплом бакалавра, сказав батькам, що хоче стати літератором. Після тривалих суперечок і сварок батьки надали синові дворічний випробувальний термін із мінімальною матеріальною підтримкою.
Енергійний двадцятидворічний юнак був сповнений багатими творчими задумами і планами. Але потрібно заробляти собі на життя. Випадок звів його з підприємливим Оґюстом Лепуатвеном, через якого він ледь не став ремісником у літературі. Оґюст заробляв на тому, що продавав книговидавцям романи, написані нашвидкуруч «літературними ремісниками» (це були модні романи жахів). Бальзак, який підписувався псевдонімом Орас де Сент Обрен, радів, що за свою роботу отримує гонорари, і наївно мріяв про збагачення та славу.
Будь-яка, навіть найбільш ризикована комерційна угода, яка могла дати швидкий прибуток, захоплювала його й штовхала на сміливі кроки. Бальзак був повністю упевнений в успіху й переконував у тому своїх кредиторів. Але, коли марево розсіялося і всі проекти один за одним зазнали краху, він опинився сам-на-сам із боргами в сорок п’ять тисяч франків.
Тільки в тридцять років до нього приходить справжній успіх, коли було опубліковано його історичний роман «Шуани, або Бретань 1799 року».
А який бум спричинив 1831 року філософський роман «Шаґренева шкіра»! Книжку розкупили миттєво, а читачі, яким не пощастило її придбати, записувалися в чергу в читальних залах. Водночас письменник відчув, що таке людська заздрість — учорашні «друзі» на шпальтах газет та часописів просто знущалися з нього. Утім, вони не змогли зіпсувати його насолоду життям. Бальзак став багатим і міг жити для власного задоволення: вишуканий одяг, прекрасне житло, обіди в ресторанах, відвідування салонів, спілкування з Віктором Гюґо, Жорж Санд, Генріхом Гейне…
Проте він не вмів заощаджувати, тому його витрати незабаром утричі перевищили прибутки.
Митець отримував велику читацьку пошту. Якось із далекої України прийшов лист від таємничої «Іноземки». Вона аналізувала роман «Шаґренева шкіра» як справжній літературний критик. Її роздуми зацікавили письменника, почалося листування, що тривало кілька років. Іноземкою виявилась багата польська аристократка Евеліна Ганська, що жила неподалік Бердичева у маєтку Верхівня. Її чоловік був великим землевласником, дуже шляхетним, але хворобливим і набагато старшим за неї, тому Евеліна, вочевидь, родинного щастя так і не зазнала. Бальзак уперше зустрівся з нею за кордоном, а коли вона стала вдовою, приїздив до Верхівні, Києва, Петербурга. Не одразу, але все ж таки Ганська погодилася стати дружиною Бальзака, хоча письменник був уже тяжко хворим і мав величезні борги, з якими Евеліні довелося розрахуватися зі своїх статків.
Твори Бальзака друкують один за одним, і в письменника виникає задум об’єднати їх у грандіозну епопею «Людська комедія» (як «Божественна комедія» Данте).
«Привітайте мене. Адже щойно з’ясувалося, що я — геній»,— жартома сказав Бальзак своїй молодшій сестрі Лорі Сюрвіль та її чоловікові ще на початку роботи над епопеєю, але ті слова виявились пророчими.
Помер 18 серпня 1850 року у Парижі.
