Життєвий і творчий шлях
Рея Дуґласа Бредбері
Рей Дуґлас Бредбері народився 22 серпня 1920 року. Друге ім’я Дуґлас батьки йому дали на честь знаменитого актора кінематографу Дуґласа Фербенкса. Дитинство минуло в невеликому містечку Вокіґані, яке згодом з’явиться у його творчості під назвою зеленого міста Ґрінтауна. Батько Рея, монтер телефонної станції, під час Великої депресії 1932 р. втратив роботу, і в пошуках кращого життя сім’я перетнула країну з півночі на південь, а потім — із півдня на північ. Зрештою, вони опинилися в Лос-Анджелесі, де Бредбері закінчив середню школу, і на цьому його формальна освіта закінчилася. Мешкаючи на околиці Лос-Анджелеса, поряд із будівлею «фабрики мрій» — кіностудії Парамаунт, Бредбері мусив заробляти на прожиток, продаючи газети й водночас пробуючи свої сили в літературі. У серпні 1936 р. у вокіґанській газеті з’явилася перша публікація митця — вірш «Пам’яті Віллі Роджерса», а наступного року в лос-анджелеській «Антології студентських віршів за 1937 рік» було опубліковано поезію «Голос смерті».
Про свої дитячі роки він збереже враження в «Кульбабовому вині» та численних оповіданнях про Дуґа — простого американського хлопчика, у якому легко вгадати автора.
За працею і творчістю, самодіяльними театральними постановками й поетичними вечорами Бредбері не забував про освіту. «У мене не було коштів,— згадував пізніше письменник,— щоб вступити до університету. Утім, університет нічого не дає для становлення особистості: письменник повинен робити це сам. Я відвідував публічну бібліотеку, працював там годинами, по три, чотири дні на тиждень. До двадцяти років я вже прочитав усі значні п’єси, знав американську, французьку, італійську, англійську історію, найвідоміші повісті та оповідання». Сам письменник напівжартома називав себе «бібліотечним випускником».
Наполеглива праця, зрештою, дає свої результати: на початку 1940-х рр. поодинокі оповідання Бредбері починають виходити друком, спершу в невеликих місцевих журналах, а згодом — у престижних виданнях.
Ранні оповідання письменника увійшли до збірок «Темний карнавал» (1947), «Жовтнева країна» (1955). Зі «страшними» оповіданнями (наприклад, «Вітер», «Карлик», «Коса», «Маленький убивця», «Електростанція») контрастують «добрі» й надзвичайно поетичні новели із циклу про казкову сімейку: «Дядечко Ейнар», «Квітневі чари», «Повернення додому». До теми Зла, уособленого в поетичному образі «людей осені», протистояти якому здатні лише знання й безневинний дитячий сміх, Бредбері повернувся в одній із найкращих своїх книг — похмурій «карнавальній» феєрії «Щось страшне іде» (1962). її дія відбувається у провінційному американському містечку, куди прибуває зловісний власник «смертельних атракціонів» зі своїм почтом. Ім’я власника — Пітьма, а супроти нього виступають улюблені герої Бредбері — підлітки та батько одного з них, міський бібліотекар.
1947 року Бредбері повінчався з Марґаріт Сюзанною МакКлюр, з якою познайомився в одному з книжкових магазинів Лос-Анджелеса, де вона працювала. А за день до цього він спалив «мільйон слів» своїх забракованих творів. Письменник мешкав у передмісті Лос-Анджелеса, у будинку, де він з дружиною виховав чотирьох дочок.
Справжній успіх приходить до Бредбері лише через три роки, коли з’являються «Марсіанські хроніки». Із 1943 р. Рей Бредбері став професійним письменником, створюючи по 52 оповідання на рік.
Репутацію майстра наукової фантастики Бредбері принесли «Марсіанські хроніки» (1950), у яких ідеться про космічну війну у близькому майбутньому. Це, за його висловом, «неочікуваний роман», скомпонований з окремих оповідань про Марс і марсіан за порадою видавничого редактора, авторового однофамільця Волтера Бредбері.
Значну частину літературного спадку Бредбері становлять новели. Більшість із них є у складі збірок «Людина в картинках» (1951), «Золоті яблука Сонця» (1953), «Духи назавжди» (1981), «Оповідання про динозаврів» (1983), «Класичні оповідання 1»(1990)та ін.
У багатьох оповіданнях Бредбері порушує проблему дітей та дитинства. При цьому своїх героїв не ідеалізує, а намагається розкрити обидві їхні іпостасі: добру та злу. Дитячу жорстокість змальовано в оповіданнях «Дитячий майданчик» (1960) та «Все літо за один день» (1954). І, навпаки, віра в дітей, любов і людяність пронизують оповідання «Канікули», «Надвечірній берег», «Добридень і прощай», «Хлопчик-невидимець», «Ракета», «Подарунок», «Співаю тіло електричне».
Останнє його оповідання «Джаґґер-наут» вийшло друком 2009 року.
У своїх творах Бредбері пише про згубні для людства наслідки антигуманного техніцизму, про те, що на сучасній стадії науково- технічної революції багато її відкриттів обернулися нещастям для людей. У «Марсіанських хроніках» передано почуття страху, що охопило людей, які живуть у напруженому очікуванні катастрофи.
Попри всю гірку гостроту одкровень, проза Бредбері поетична. У його оповіданнях і романах лунають попередження, звернені до людей, страх за їхнє майбутнє, біль, сум і надзвичайно рідко — надія. Виникають картини спустошеної землі, висохлих водойм, самотності тих, хто випадково залишився серед живих.
Невдовзі після виходу роману «451° за Фаренгейтом» у житті Р. Бредбері розпочався етап нагород і премій. 1954-го він отримав нагороду Національного інституту мистецтв і письменства. Двічі йому присуджували премію О. Генрі. Усього ж на рахунку Бредбері 8 нагород і 2 номінації в галузі кіно. 2000 року письменник здобув медаль Національної Книжкової премії за підсумком усієї прижиттєвої творчості; 2004-го — Національну медаль мистецтв Президента Дж. Буша; 2007-го — Пулітцерівську премію «за визначну, плідну й глибоко впливову кар’єру як незрівнянного автора наукової фантастики і фентезі».
Визначний письменник пішов із життя 5 червня 2012 року.
«Я не можу назвати письменника, чиє життя було б кращим від мого. Всі мої книги видані, вони є в усіх шкільних бібліотеках, і, коли я виступаю перед публікою, мені аплодують ще до того, як я почну говорити»,— із втіхою підбив підсумки своїєї творчості Рей Бредбері.