Життєвий і творчий шлях письменника
Шолома-Алейхема
Його справжнє ім’я — Шолом (Соломон) Рабинович. Народився 2 березня (18 лютого за старим стилем) 1859 року в Переяславі на Полтавщині. У свідомості наших сучасників це місто пов’язане передовсім з іменами Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка (XIX ст.— знаменитий «Заповіт» та інші твори). Навряд, щоб у пам’яті і серці дрібного крамаря Нохума (Наума) Рабиновича глибоко закарбувалися ці знакові для України імена й події. Його турбувало становище багатодітної родини.
А коли Шоломові виповнилося 13 років, померла його мама, і згодом її місце заступила сварлива мачуха з Бердичева.
Навчався хлопець у хедері — єврейській початковій школі, учитель якої не знав ані російської, ані української мов.
Але інтереси Шолома виявилися ширшими: під впливом єврейської просвітницької літератури він узявся за загальну самоосвіту, навчався в повітовій школі.
Першим літературним твором хлопчика став славнозвісний словник лайок і прокльонів мачухи — «Мачушин лексикон», який сподобався і самій «героїні». З 14 років почав він писати мовою іврит історичні та пригодницькі романи (наприклад, прочитавши «Робінзона Крузо» Д. Дефо, написав «Єврейського Робінзона Крузо»).
З 17 років працював домашнім учителем на Полтавщині в єврейського магната-орендатора Мейлаха Лоєва. У 1880-1882 рр. був громадським рабином у Лубнах. Довелося жити й працювати також у Корсуні, Білій Церкві, Одесі, а найбільше — у Києві. Одружився зі своєю колишньою ученицею Ольгою Лоєвою, батько якої за кохання до неї свого часу й вирядив із дому приватного вчителя. Але родина склалася дружна. Шолом був для дітей добрим ангелом-охоронцем, хоча й не заплющував очей на їхні вади — з прорахунками і глупством у їхній поведінці він боровся… сміхом.
Перші публікації — кореспонденції та статті — з’явилися наприкінці 1870-х рр. У єврейських часописах мовою ідиш. А вже вірші та оповідання письменник опублікував мовою іврит. І за порадою дружини підписував їх ініціалами «Ш.-А.».
1883 р. можна вважати по-справжньому стартовим у його письменницькій біографії. Тоді вийшли друком мовою ідиш повість «Два камені» та оповідання «Вибори», під якими він уперше підписався Шолом-Алейхем. Відтоді письменник безперервно працює. З-під його пера вийшли десять романів, двадцять п’єс, сотні повістей, оповідань, статей. Його легко було читати, а багатьом здавалося, що й писав він легко. І справді, писав дуже швидко. Але написане часто докорінно переробляв, перекреслюючи рядки, абзаци, а то й цілі сторінки. А до інших сторінок щось дописував, приклеював нові.
Тим часом реальне життя вимагало свого, адже багатодітній сім’ї Шолома-Алейхема потрібно було за щось жити. Тож письменник за безцінь продавав видавцям свої авторські права. Доводилося вести й торговельні справи.
1885 року йому поталанило: від тестя-магната перейшла велика спадщина. Молодий інтелігент-мрійник, хронічний бідняк з’явився на київській біржі, «прокручуючи справи». Його швидко «вирахували» — навколо заметушилися всілякі пройдисвіти, спекулянти. За п’ять років він утратив усе своє величезне багатство і, ховаючись від кредиторів, утік із Києва.
Але «ділове життя» збагатило палітру образів у його творах. У комедії-памфлеті «Якнегоз» (1894) деякі київські багатії пізнали себе й домоглися від царської цензури заборони цього твору. На цій самій київській біржі зародилася й ідея одного з найкращих творів Шолома-Алейхема — «Менахем-Мендл» (почав писати 1892 р.), а незабаром письменник узявся за ще один із найважливіших своїх творів — роман «Тев’є-молочар», де трудягу Тев’є протиставлено «людині-повітрю», яка не спроможна знайти себе, визначитися в реальному світі.
Твори «Менахем-Мендл», «Тев’є-молочар» і «Хлопчик Мотл» (над останнім Шолом-Алейхем працював до самої смерті) визначають характер і спрямованість творчості Шолома-Алейхема. «Людина — це те, ким вона хоче бути»,— така остання фраза з автобіографічної повісті «З ярмарку». Письменник відтворює глибокі пласти народного життя, відкриває читачеві багатий національний колорит єврейства, сміється і плаче з його пригод і поведінки, мріє про чистоту й порядність у людських взаєминах.
Свої творчі задуми письменник реалізовував наполегливо, але без поспіху. Навіть найбільші роботи він створював ніби з окремих оповідань чи повістей, рік за роком нарощуючи їхні «м’язи»: «Менахем-Мендл» — 1892-1909 рр.; «Тев’є-молочар» — 1894-1914 рр. і «Хлопчик Мотл» — 1907-1916 рр.
Важко складалися й життєві обставини. 1905 року, після єврейських погромів, він виїхав із Києва до Львова, потім вирушив у мандри Європою. Побував у Женеві, Лондоні, Варшаві,
Вільно, Берліні та інших містах Європи. Застуда спричинила тяжку хворобу легенів, доводилося лікуватися, тому певний час письменник жив у Італії та Швейцарії. 1915 року переїхав до Нью-Йорка (США), де й помер 13 травня 1916 року.
Похований він на Бруклінському кладовищі, згідно із «заповітом»: «Хай мене поховають не поміж аристократів, вельмож чи багатіїв, а серед звичайних людей, робітників, разом зі справжнім народом».
І справді, Шолом-Алейхем істинно народний письменник. У його творах — сотні яскравих образів простих трударів — шевців, міщан, рабинів, дітей, домогосподарок. Це люди бідні, знедолені, але не скорені. Це добрі, шляхетні, жартівливі люди, які не втратили віри й оптимізму.
Зі сторінок своїх творів письменник говорить про милосердя, чуйність, любов до ближнього. Твори Шолома-Алейхема зрозумілі й близькі і дорослим, і молоді, і дітям. їх зацікавлено читають люди різних національностей.