Гренуй був народжений без любові, кинутий матір’ю напризволяще; виростав у жахливих умовах сирітського закладу; не мав запаху, що відлякувало людей, дратувало однолітків; пройшов жорстоку школу каторжної праці й знущань у майстерні чинбаря; не знав слів «любов», «чесність», «порядність», «віра» й не розумів їх значень. Саме через це він можливо і став таким жорстоким.
Завдяки своїм феноменальним здібностям відчувати запахи, запам’ятовувати їх, комбінувати й створювати нові композиції – добився професійного успіху, навіть отримав владу над людьми. Також Гренуй був працьовитим, мав фанатичну жагу до експериментів, мріяв створити найдосконаліший запах парфумів.
Чому Гренуй здійснював жахливі вбивства? У нього не було жодних моральних перепон, табу на шляху досягнення мети, адже він не знав ні жалю, ні любові, не відав про цінність і неповторність людського життя.
В Гренуя була інша можливість досягти мети, улаштувати своє життя, не забираючи інше. Він мав надзвичайні здібності й можливості, і міг забезпечив Вальдіні славу найвизначнішого майстра Європи.
Автор роману негативно ставиться до свого героя, описує його то як кліща, то як павука.
Кінець Гренуя був страшний. Поки ще не вивітрився запах любові, він покинув містечко і попрямував у Париж. Там убивця опинився серед канібалів, які, відчувши запах, розтерзали Гренуя на шматки і з’їли, відчуваючи задоволення від того, що вперше в житті вони щось зробили із любові.
Бог наділив Гренуя великим талантом, але він не зумів скористатися цим дарунком, не зумів принести в цей світ хоч краплину радості і справжньої любові. Ніяка геніальність, ніяка висока чи невисока мета не варті людського життя.